Розділ 19 (Обіцянка)

- Куди ви мене везете? 

- Я точно не знаю, пані. Господар наказав привезти вас у якусь фотостудію, але навіщо не сказав. 

Кілька хвилин тому один з охоронців пана Халіма попросив мене зібратися і поїхати з ним. Я була здивована, адже чоловік не попереджав мене про плани. 

- Поїхали. 

Затримуватися у домі я не бачила сенсу. Якщо пан Халім просив мене приїхати, отже, це важливо. Тим паче, після нашої вечері минуло два дні, а ми так і не говорили більше. Я весь час збиралася з думками у своїй кімнаті, а пан Халім пропадав у офісі. Зараз ж я відчувала велику потребу у тому, щоб побачити цього чоловіка. 

Якщо бути відвертою, то такі метаморфози мене лякали. Ще якихось два місяці тому я тремтіла від страху, коли бачила цього чоловіка, а зараз чекаю з нетерпінням нашої розмови. Пам’ятаю нашу першу зустріч, коли я боязко дивилася у чорні омути, мені здавалося, що переді мною злий хижак, що може мене з’їсти. Та бачачи таке трепетне ставлення зараз, дивуюся тому настільки я помилялася. 

Пан Халім взірець справжнього чоловіка, якого, напевно, я вже і не зустріну. Він мудрий, сильний, чуйний, добрий і лагідний. Поруч з ним я відчуваю себе маленькою дівчинкою, що може сховатися за широким розворотом плечей. І це так хвилює. 

Одного дотику в той вечір мені вистачило, щоб я відчула запаморочення від надлишку емоцій. Це було чимось забороненим і водночас дуже солодким. Серце калатало у грудях, а дихання спирало від запаху мускусу. Мені здавалося, що крім нього більше нічого немає, навіть повітря. 

Щоправда, я розуміла, що подібна реакція ні до чого хорошого не призведе. Пан Халім дорослий чоловік, який має за плечами багаж досвіду та сім’ю, а я нещасне і недосвідчене дівчисько, яке навіть життя не бачило. У нас різні шляхи та різні історії, які переплелися на певний період часу. Рано чи пізно нам доведеться прощатися і я мушу морально підготуватися до цього. 

***

- Ви хотіли мене бачити? - Ася з’явилася дуже вчасно. До відеодзвінку залишалися лічені хвилини і я радий, що дівча встигло на початок.

- Так, Асю. Хотів тебе з де з ким познайомити - під зацікавлений погляд юного дівча, я запросив до розмови свою гостью, яка пила каву на дивані. 

Кілька днів я спостерігав за тим, щоб усе було добре і зараз готовий розповісти Асі про те, що робилося за її спиною. Сподіваюся, що вона не розгнівається на мене, бо я хотів тільки якнайкраще. Марні сподівання нікому не потрібні, а тому доводилося тримати інформацію у секреті. 

- Асю, познайомся зі своєю землячкою. Вона погодилася допомогти нам у боротьбі з тими покидьками - голова дівчини різко повертається у мою сторону і я бачу у погляді подив. 

- Мене звати Марина і я є одним з представників Організації Об’єднаних Націй, який реалізує Глобальну ініціативу ООН з боротьби з торгівлею людьми - жінка простягає Асі руку, яку вона одразу потискає. Я не розумію української мови, а тому можу тільки здогадуватися за контекст розмови  - Пан Халім розповів вашу історію і про те, що ви були змушені пережити. Мені дуже прикро, що так трапилося. 

- Дякую - Ася стискає губи і декілька разів киває головою. Я покірливо стою осторонь і не втручаюся в чужу розмову. 

- Як ви себе зараз почуваєте? Вам потрібна якась допомога? Можливо психологічна? 

- Мені пощастило зустріти пана Халіма. Він дав мені все необхідне, а також безмежну підтримку. Завдяки йому я почуваю себе добре. Щоправда… мене мучить сумління.

- За що? 

- За те, що мені так пощастило, а іншим дівчатам ні. Вони досі в пеклі, тоді, коли я можу спати спокійно. 

- Не думайте про це так. Ви не винні, що змогли врятуватися. Навпаки, те, що ви тут дає можливість допомогти іншим. Разом ми зробимо все, щоб врятувати невинних дівчат. 

У якийсь момент я помічаю те, що у кутиках очей Асі збираються сльози, які вона стійко намагається приховати. Мені хочеться підійти, щоб втішити її, але це робить Марина, яка міцно обіймає дівчину і щось їй говорить на вухо. 

Я відвертаю голову, щоб не бентежити жінок і покірливо чекаю доки вони зможуть опанувати себе. 

- Пан Халім, ми готові приступати до роботи.

- Що зараз буде відбуватися? - Ася уважно спостерігає за тим, як Марина сідає перед ноутбуком і починає налаштовуватися на розмову. 

 - Та організація розглянула анкету Марини. Вони призначили їй онлайн співбесіду, щоб перевірити рівень англійської мови і поставити ряд запитань. У листуванні зазначалося, що це останній етап. Якщо вона його пройде, то робота в готелі буде її. 

- Як ви взагалі познайомилися з цією жінкою? 

Це було досить не просто, але мені допомогли певні знайомства з людьми, які займають ключові посади у політиці. Саме через них я вийшов на зв’язок з представниками Організації Об’єднаних Націй. 

Як виявилося, вони також зацікавилися серією зникнень дівчат, які відбуваються у Дубаї. Під час розмови ми обмінювалися наявною інформацією і дійшли до висновку, що шукаємо ту саму злочинну організацію. Пазл склався завдяки Асі, яка була єдиною хто вижив і фактично потрапив на волю.