Розділ 11 (Незручність)

Тихий стук у двері змушує мене відволіктися від самобичування. Вчорашня моя втеча була необдуманим вчинком. Мало того, що я знову потрапила до халепи, так ще й змусила чужих людей за мене хвилюватися. Якщо реакція Маліки була очікуваною, то пан Халім мене приємно здивував. 

- Заходьте - не важко було здогадатися хто з`явиться на порозі кімнати, адже на сніданок я так і не з’явилася. Мені було ніяково дивитися персоналу в очі і боязко зустрітися з паном Халімом, який викликав неоднозначні почуття. 

- Юна пані, я не хотіла вас турбувати, але ви напевно зголодніли - у спальні, окрім Маліки, опинилася одна з покоївок, яка поставила мені на ліжко тацю з їжею.

- Дякую, але не вартувало - ці люди справді ставляться до мене, як до справжньої пані, хоча це далеко не так. 

- Ви з вчорашнього вечора нічого не їли. Ніякі відмовки не приймаються. Тим паче, пан Халім попросив простежити за тим, щоб ви себе добре почували. 

- Чому? Хіба я для нього не головна біль? - на моє питання Маліка тільки кивнула покоївці, щоб та вийшла зі спальні і простежила за тим, щоб двері щільно зачинилися. 

- Після того, як ви покинули кабінет ми мали розмову. Я йому розповіла ту правду, яку знаю, а також показала вашу весільну сукню. Так, у його голові не вкладається те, що пан Мухаммад міг вчинити подібним чином, але принаймні він замислився над тим, що і ви можете говорити правду. 

- Він поклявся перед Богом, що відпустить мене, коли розбереться в цьому всьому. 

- Якщо пан Халім таке сказав, то так воно і буде. Він людина честі і свого слова. До речі… - Маліка різко замовкає і вибігає зі спальні. Я дивуюся зміні настрою, але покірливо чекаю, коли жінка повернеться до мене.

Кілька хвилин її не має, а далі я бачу на порозі свою ніжно рожеву валізу, яка виявляється весь цей час була в домі. 

- Пан Халім попросив передати вам, що ви не бранка в цьому дома, а гостя. І йому дуже прикро за вашу вчорашню сварку. 

Разом з валізою мені віддали також всі мої документи і новий запакований телефон. Від мого, скоріше за все, просто позбулися, тому пан Халім купив інший, щоб я могла спілкуватися з близькими. Від цього жесту стало так тепло на душі. 

- Я безмежно вам вдячна за все. Пробачте за вчора… 

- Вам нема чого вибачатися. Я розумію чому ви так вчинили і пан Халім, напевно, також. Дайте трохи часу, бо йому теж важко.

- Якщо чесно, то я навіть не знаю як з ним поводитися. Цей чоловік викликає у мене дисонанс. З однієї сторони я його боюся, але вчора я відчула, що можу йому довірятися. І це так дивно. 

- Вам нічого боятися. От побачите, як тільки пан Халім з’ясує для себе правду, ви неодмінно про все поговорите. 

- Сподіваюся на це.

*** 

Намистинка за мистинкою я перебираю малахітові чотки, щоб мати змогу сконцентруватися на своїх думках. Кілька днів я сам не свій. Одкровення Маліки змусило мене замислитися над тим чи справді я знав свого старшого брата, чи знав я єдину рідну мені людину, яка залишилася після смерті батьків. 

Ми з Мухаммадом не були дуже близькими. Різниця у віці у двадцять років далась в знаки. Мені було п’ять, коли брат одружився на Айші і почав будувати свою сім`ю. Але незважаючи на це він завжди брав участь у моєму вихованні. З дитинства і аж до самої смерті я бачив перед собою приклад, до якого хотів дорости.

У моєму розумінні брат був благородною людиною, яка завжди слідувала традиціям та звичаям. Він був хорошим господарем у домі та мудрим партнером у бізнесі. Це все викликало тільки безмежну повагу, як у мене так і у суспільства. Але хто б міг подумати, що за цим образом може приховуватися щось потаємне. Щось таке, що змушує кров стигнути у жилах. 

Перед очима з'являється образ заплаканої Асі, що з відчаєм тікала з батьківського дому, а у голові лунає голос Маліки, який говорив мені: “Вона була схожа на маленького загнаного звіра, в якого от-от розірветься серце від страху”.  І від цього стає непособі.

Поглибитись в роздуми мені не дав гість, який з'явився на порозі кабінету. З однієї сторони я радий бачити Айрата, а з іншої не до кінця готовий почути правду. 

- Ас-Саляму алейкум, Айрате - я відходжу від панорамного вікна, щоб мати змогу обійнятися з чоловіком, якого знаю з юності. Більше двадцяти років він працював на брата та допомагав нам вести родинну справу. 

- Ва-алейкум ас-салям, Халіме. На поминках було не до цих слів, але я радий, що ти повернувся до Еміратів. 

- Дякую, брате. 

Попросивши секретаря зробити нам кави, я запропонував Айрату присісти на диванчик, адже попереду нас чекає не дуже приємна розмова. 

- Як твоя сім’я? Усі здорові?

- Хвала Аллаху так. Невістка скоро подарує мені ще одного онука, от чекаємо з дня на день. 

- Це чудові новини. Мої вітання.

- Дякую. Як твої справи? Не надумав знову створити сім’ю? - на питання я тільки негативно хитаю головою - А даремно. Ти молодий, а досі немає спадкоємця. Варто замислитися над пошуком юної гурії, яка подарує тобі щастя. 

- Моєму братові ти теж таку пораду дав? - Айрат тільки посміхається на мої слова і робить ковток терпкої кави - Я хочу, щоб ти розповів про те, як Мухаммад вийшов на цю дівчину.