Розділ 4 (Страшний сон)

Година, дві, три… я не знаю скільки часу минуло в очікуванні невідворотнього. По відчуттях здавалося, що ціла вічність, за яку я встигла згадати всі знайомі мені молитви. Хоч віри у диво не було, я все одно мала примарливу надію. 

Коли ручка дверей стала повільно опускатися, я відчула, що світ втратив колір і звук. Вся моя увага була зафіксована на внутрішньому голосі паніки, який шепотів незрозумілі слова. Лише крок, лише один єдиний крок, і небезпека враз потрапить у моє життя. 

Тривога охопила мене повністю, мов холодний туман, що вкрив думки і почуття вологою пеленою, бо на порозі кімнати опинився він - мій законний чоловік. Людина, яка дозволила собі купити мене ніби якусь бездушну річ. 

Кілька секунд нічого не відбувається. Я просто дивлюся на фігуру, що з’явилася на порозі кімнати і думаю про те, що з її контурів вибивається якась внутрішня темрява. Зараз переді мною стоїть примара найглибших моїх страхів. 

Чоловік робить крок уперед, а я розумію, що страх охопив тіло важким грузом, що притягував мене до землі. Мої руки затремтіли, наче відмовилися служити мені, а серце билося так шалено, що я відчувала його у вухах. 

- Ну здрастуй, Асьо - це вперше за скільки днів до мене звертаються по імені. Але замість радості я відчуваю відразу - Радий нарешті побачити тебе. 

Тільки я не можу відповісти взаємністю. Я б все віддала для того, щоб цієї зустрічі ніколи не було. Мене лякає цей чоловік. Мало того, що він мені зовні огидний, так щей його чорні очі хтиво розглядають моє тіло.

Він навіть не намагається приховати свою задоволеність від побаченого. 

- Ти так тремтиш, так перелякано на мене дивишся. Хіба я для тебе такий страшний? - у відповідь я навіть не можу видавити банальний кивок головою. Стою застигла, ніби здобич перед хижаком. 

Серце пропускає удар, коли чоловік починає наближатися до мене. Від нього віє небезпекою, яку я відчуваю нутром. Хочеться зірватися на біг і замкнутися у ванній кімнаті, але я розумію, що з цього нічого не вийде. 

- Боже, дівчинко, ти така юна - рука з важкими перстнями тягнеться до мого обличчя, щоб доторкнутися, але я відсахуюся. Не хочу, щоб цей старий покидьок торкався мене - Не зрозумів. 

Емоції мого чоловіка різко змінюються, як тільки він бачить найменшу непокору. Я відчуваю холод і незадоволення в голосі, але замість того, щоб загладити ситуацію, роблю ще гірше. 

- Відпустіть мене, благаю. Я дуже сильно хочу додому. Будь ласка, відпустіть мене - це дурість, але я нічого не можу з собою зробити. Сльози знову навертаються на очі і в глибині душі я сподіваюся, що зможу натиснути на жалість. 

- Асю, люба моя, ти вже вдома - слова звучать ніби жорстока насмішка, а тому я на них негативно хитаю головою. Це кляте місце ніколи не стане моїм домом. 

- Ви прекрасно знаєте, що це не так. Мене викрали і продали вам, як якусь іграшку. Я обіцяю, що не буду звертатися до поліції, тільки відпустіть мене. 

А у відповідь голосний сміх… 

- Дівчинко, ти думаєш, що зі мною можна торгуватися? - старий збоченець підходить впритул до мене і боляче стискає мою щелепу. Я навіть не можу поворухнути головою - О Аллах, яка ти ще наївна. 

- Як ви можете згадувати свого Бога після того, що ви зробили? - хватка на щелепі посилюється і я зажмурюю очі від болю. Даремно я не послухала Маліку. 

- А що я зробив? Я, як добропорядний чоловік, уклав з тобою ніках. А зараз прийшов на нашу першу шлюбну ніч. Ми з тобою тепер подружжя, я маю повне право торкатися до тебе. 

- Я не давала згоди на цей шлюб! - голос підвищується і це моя помилка. Хватка на щелепі зникає, а замість неї з’являється болючий слід від ляпасу. Тремтячою рукою я торкаюся щоки і відчуваю, що вона просто палає. 

- Закарбуй собі на носі, люба, що зі своїм чоловіком не варто так розмовляти. Мені байдуже, що ти там давала чи ні, з сьогоднішнього дня ти належиш мені.

Страх у мені змінюється ненавистю, яка опалює нутрощі вогнем. Цей чоловік нічим не відрізняється від виродків, що викрали мене. 

Я дивилася на його обличчя і бачила там тільки мерзенність. Він огидний мені.

- Не підкорюся! - здоровий глузд змінився адреналіном, що бив ключем. 

- Це будуть тільки твої проблеми. Я з тобою панькатися не буду і дуже швидко навчу манер. Якщо ти думаєш, що будеш показувати вибрики, то сильно помиляєшся. 

- Будь ти проклятим! 

- Що ти там сказала? - мене з усієї сили кидають в стіну, через що я боляче вдаряюся головою. Я не встигаю навіть перевести подих, як наді мною тінню нависає чуже тіло - Ти даремно мене провокуєш. Ой даремно.

- Відійдіть від мене! - голос ламається під натиском істерики, якій я не можу протистояти. Я так сильно втомилася від цього жахіття, в яке перетворилося моє життя. 

- Ні, бо ти моя власність. І цієї ночі я буду робити з тобою все, що захочу - старий збоченець опускається до моєї шиї і починає залишати на ній поцілунки. 

Кожний поцілунок ніби болючий слід після розпеченого тавра. Я намагаюся противитися маніпуляціям чоловіка, але мене все сильніше притискають до стіни.