- Відпусть мене! Чуєте? Відпустіть, благаю… - горло болить від криків, але мене не покидає надія, що я зможу достукатися до цих клятих виродків.
- Якщо ти зараз не замовкнеш, то до ранку вже не зможеш говорити - металеві двері сирої бетонної коробки, в якій мене утримують, відчиняються і я бачу на порозі двох чоловіків.
- Будь ласка, я вас благаю… змилуйтесь наді мною - від відчаю мені хочеться стати на коліна, щоб випросити порятунок. Зараз я готова на все, щоб це жахіття якомога швидше закінчилося.
На мої благання чоловіки тільки переглядаються і їдко посміхаються один одному. Я не знаю, що в їхніх головах відбувається, але здогадуюся, що нічого хорошого мені не варто очікувати. Кляті варвари вже тиждень утримують мене бозна-де і з кожним днем у мене все менше надії на порятунок.
- Усе сказала? Якщо так, то ми можемо вирушати - один з покидьків робить крок уперед, а я машинально відступаю до стіни.
- Куди? - серцебиття пришвидшується, а погане передчуття кричить про те, що мене чекає щось жахливе.
- Надто багато хочеш знати - чоловік зупиняється навпроти мене і тягнеться рукою до мого обличчя.
Мені так осточортіли їхні дотики, що я не витримую і роблю необдуманий хід. Не знаю звідки у мене взялися сили на нього, але все відбувається дуже швидко. Я згинаю ногу в коліно і з усієї сили вдаряю чоловіка у пах. Останні дні у мені надто багато емоцій: страх, злість, ненависть і бажання вижити. Я вкладаю все це в удар і молю Бога про те, щоб ця наволоч знепритомніла від болю.
- П-погань… - чужий крик викликає у мене маленьку посмішку.
Доки один чоловік корчиться від болю, а інший хоче підійти до нього, щоб допомогти, я наважуюся на божевілля. Відчинені двері так і манять мене. Можливо, це мій єдиний шанс, а тому варто скористатися нагодою і зробити ризикований маневр.
Набравши повні легені повітря я сіпаюся у сторону дверей, щоб зірватися на біг. Та мені цього не дають зробити…
- Маленька тварюка! - різкий біль в голові змушує мої коліна підігнутися - Думала, що найрозумніша?
Це нестерпне відчуття, коли твоє волосся з усієї сили починають намотувати на кулак. Усі мої спроби вирватися приносять тільки біль, від якого у кутиках очей збираються сльози.
- Я цю суку зараз придушу власними руками - наді мною нависай той тип, якому я зарядила коліном по чоловічій гордості. У його очах палає полум`я злості та ненависті. І я розумію, що все це зараз може вилитися на мене.
- Не смій її чіпати. Це кляте дівчисько потрібно нам у товарному вигляді - у кімнаті з’являється хтось четвертий і я намагаюся розгледіти хто це. Голос жіночий і до того ж я його чую вперше.
… потрібна у товарному вигляді… Що вони хочуть зі мною зробити? Для чого я їм? Що я накоїла в цьому житті, щоб Господь до мене такий несправедливий?
- Операційна готова, можете її вести до неї.
- Операційна? - у голові спливають найгірші думки, які тільки можливо уявити.
- Замовкни нарешті і поквапся - мене почали підштовхувати до виходу, але з місця я не могла зрушити. Невідомість так сильно лякала, що я готова була залишитися у цій бетонній кімнаті, з якої ще кілька хвилин тому хотіла тікати.
- Ні. Ні. Ні… Я нікуди не піду - страх заполонив кожну клітинку мого організму. Я відчула, як тіло почало паралізовувати, а розум затуманюватися.
- Підеш, куди ти дінешся - з двох сторін мене взяли під лікті і насильно почали тягнути у сторону виходу.
Я пручалася, кричала, намагалася вирватися з чужих рук, але все марно. Навіть та шалена доза адреналіну, що виробляв мій організм, була замалою проти двох кремезних чоловіків.
***
Сім днів я провела у чортовому підвалі, який в собі містив ліжко, унітаз і конструкцію схожу на душ. Мені здавалося, що гіршого уявити не можна, але я помилялася. Сьогодні я побачила те, що назавжди закарбується у моїй пам`яті.
Опинившись у кімнаті, яку назвали операційною, мої нутрощі стиснулись в один тугий вузол, а у горлі з'явився присмак шлункового соку. Мені хотілося блювати, але натомість я стримувала себе з останніх сил. Цікаво, звідки вони взялися?
- Чому застигла? Ворушись! - жінка кивнула мені, щоб я пройшла вперед, але я і з місця не зрушила. Ноги ніби приросли до землі.
Я не могла і кроку зробити, адже мене лякало те, що я бачила. Перед очима стояло велике гінекологічне крісло і безліч інструментів, які раніше мені не доводилося бачити. Навіщо це все? Хто ці люди? Що зараз буде відбуватися?
- Що ви зі мною хочете зробити?
- Щось чула про гіменопластику або, ще як її називають, рефлорацію? - я негативно хитаю головою, бо навіть близько не уявляю, що це - Ми відновимо тобі дівочу пліву. Будеш знову юним і незайманим дівчиськом.
- Що? - почуте ніяк не бажало вкладатися в голові. У мене волосся стояло дибки від самої думки, що зараз буде відбуватися - Навіщо?
- Кралю, от скажи, кому потрібен вживаний товар? Тим паче, ти готуєшся на подарунок. Ми не хочемо, щоб твій новий господар був розчарований.
#2509 в Любовні романи
#1189 в Сучасний любовний роман
#681 в Жіночий роман
Відредаговано: 31.12.2023