Розділ 7

— Буде тобі секс, обіцяю! — бурчу. — Але тільки після того, як я розкодую флешку. 

Спартак невдоволено видихає в черговий раз, а тоді таки відступає. Він не гірше за мене розуміє, що нам необхідно братись за роботу. Йому потрібні дані з флешки, а мені — свобода. 

— І знову ти все наламала, — бурчить. — Затям собі, ластівко! Я слів на вітер не кидаю. Заберу те, що ти мені винна! 

— Як скажеш, демоне! — фиркаю і зістрибую зі столу. — Я чекаю на свій ноут, а поки його немає, прийму душ. Ок? 

— Можу скласти тобі компанію, — Спартак так усміхається, що у мене більше не залишається сумнівів — точно демон! 

— Краще дай мені свою футболку. Думаю, вона мені як сукня буде, — мило усміхаюсь і допиваю всю каву, що в чашці залишилася. 

Вже через кілька хвилин я стою під душем і дуже сподіваюсь, що у Спартака вистачить совісті не вриватися сюди. Нам дійсно варто тримати свої бажання під контролем. Я не готова віддавати йому своє тіло, і не лише його. Тільки-но зроблю те, що запланувала, знову спробую втекти. 

Коли Спартак отримає дані, я більше не буду йому потрібна. Він точно спробує мене усунути, тому потрібно вже вигадати план втечі. Поки що я спокійна. Вбивати мене він не стане, як і віддавати Нікольському. 

Мокре волосся падає на спину, а футболка Спартака дістає практично до колін. Прикид нічого так, головне, щоб у власника футболки в черговий раз не зірвало дах. 

Поки мої речі перуться, я змушена ходити так. Сподіваюсь, що зранку зможу переодягнутись. 

Залишаю ванну кімнату і йду у вітальню, де чути чоловічі голоси. Завмираю на порозі, коли двоє чоловіків витріщаються на мої голі ноги. Саме погляд Спартака викликає мурах на тілі і сильне бажання одягнути свої речі. 

— Це вона? — інший чоловік, високий та міцний, розглядає мене недовірливо. Він трохи менших габаритів, як Спартак, але погляд у нього… колючий та неприємний. 

— Вона, — хмикає Спартак. — Ноут на столі, ластівко. Можеш працювати. 

— Прекрасно, — фиркаю і проходжу поруч з ними. Сідаю на диван і кладу новенький ноут собі на коліна. 

— А де флешка? — цікавиться Спартак, коли розуміє, що у мене нічого немає. 

— У моїх закритих файлах. Простори інтернету можуть заховати все, що завгодно, —  кажу. — Чи ти думав, що я все з собою ношу? 

— Я їй не довіряю, — невдоволено цідить незнайомець. Голос у нього грубий і приносить дискомфорт моїм вухам. Взагалі не розумію, що він тут робить. 

— Залиш охорону по всьому периметру. Потрібно охороняти нашу хакерку, — заявляє Спартак. 

— Думаєш, Нікольський заявиться сюди? — здивовано питаю. 

— Я нікому не довіряю, ластівко, — відповідає чоловік. — Можеш не хвилюватись. Я не віддам тебе йому. 

Ну, звісно, не віддаси, адже я тобі необхідна. А що ж буде потім? 

Перед тим, як розпочати роботу, готую собі ще одну каву. Здається, спати я сьогодні не буду, тому треба зберігати світлий розум. 

Друг Спартака залишає квартиру, а сам демон прямує в душ. Чую, як шумить вода, але не зважаю на це. Відчуваю, що часу у мене обмаль, тому просто не маю права ні на що відволікатись. 

— Я спати, ластівко. Втомився як собака, — заявляє Спартак через кілька хвилин. 

— Угум, — відриваю погляд від ноута і повністю забуваю, що він там щойно говорив. Спартак виперся з ванної кімнати в одному рушнику на стегнах. Стоїть тепер як Аполлон і спокушає мене своїм ідеальним тілом. — Дякую, що не забув про рушник! 

— Точно! — хмикає і знімає його з себе. 

— Гей! — кричу невдоволено і прикриваю очі руками. Трохи запізно, тому що все, що треба, я і так помітила. Спартак неймовірний не лише зверху. Чую його сміх — і чомусь серце на мить завмирає. Я не маю відчувати те, що відчуваю. Ми тут не в ігри граємо, але цей чоловік у буквальному сенсі зводить мене з розуму! 

— Це тобі, щоб не забувала про домовленість, — чую його голос зовсім поруч, а через кілька секунд десь у квартирі гримають двері. 

Хух! Здається, пішов! Забираю долоні від очей і дивлюсь на цифри, що заполонили монітор ноута. Роботи непочатий край, а в голові тільки Спартак. 

Здається, у мене починає їхати дах. І все через цього клятого демона!

Працюю кілька годин без зупину. Випиваю чотири чашки кави, але очі все одно злипаються. Не знаю, що з цим робити. Просто організм сигналить мені про те, що йому необхідний відпочинок. 

Розумію, що так діла не буде, і вимикаю ноут. Вирішую поспати хоч з пів годинки, а тоді знову продовжити роботу. Я таки засинаю, але прокидаюсь не через пів години, а тільки зранку. За вікном світає, а моя голова болить так, наче всю ніч хтось бив по ній молотом. 

Повільно сідаю і не встигаю опустити футболку, яка піднялася мало не до грудей, коли бачу в сусідньому кріслі Спартака. Він розвалився у ньому, широко розставивши ноги, і задумливо потирає своє підборіддя. 

— Ти чому мене не розбудив? — хрипло питаю та прикриваю свій зад і перед його футболкою. 

— Не зміг. Ти так мило сопіла, — заявляє.