Розділ 6

Еліна

Мабуть, я таки зійшла з розуму! Пропонувати угоду Греку і сподіватися, що він мені допоможе! Але якщо на те пішло, у мене просто немає іншого вибору. 

— У мене є ділова пропозиція! — випалюю, поки не передумала. — Вигідна нам обом! 

— Яка ж?

— Я зроблю все, щоб ти отримав усі дані з флешки, а ти обіцяєш захистити мене від Нікольського, — кажу свої умови. — Коли вся інфа буде у тебе, ти дозволиш мені піти. 

— Занадто багато умов, тобі не здається? — хмуриться Спартак. — Ластівко, ти зараз не в тій ситуації, щоб умови ставити! 

— Тоді ти залишишся без інформації й ніхто з нас не виграє. Цього ти хочеш? — питаю та усміхаюсь. Схоже, контролювати цього велетня не так важко, як здавалось спочатку. 

— Не цього… — бурчить. — Я згоден.

— Прекрасно… — кажу, але Спартак мене зупиняє. 

— Тільки у мене також є умова! Ти відповіси за той ганебний випадок. Все-таки я на більше сподівався, а ти мене кинула Як негарно, ластівко… Я засмучений. 

— Ти серйозно? — фиркаю. — Хочеш, щоб я витерла тобі соплі?

— Та ні, — у Спартака така усмішка, що страшно стає. Я і так знаю, що він не пробачить мені той випадок з наручниками, і навіть думати не хочу, яке покарання за це він вигадав. — Хочу продовжити те, що ми не закінчили.

Не встигаю нічого сказати, а він хапає мене за шию, знову, зовсім не ніжно, і різко вривається своїм язиком до мого рота. І тут мені б закричати чи вдарити його, але роблю зовсім не це. Я відповідаю на його дикий поцілунок…

Всередині все палає, і серце б'ється об ребра як навіжене. Не розумію, навіщо це роблю. Спартак мені не друг і навіть не хлопець. Але поруч з ним мій мозок відмовляється думати логічно. І це погано, тому що без здорового глузду я далеко не заїду. 

— Молодець! — задоволено усміхається Спартак і відпускає мене. Обличчя горить, губи печуть, а руки тремтять. Просто чудове поєднання. Здається, я не тільки розум втратила поруч з ним, але й навички виживання. 

Відвертаюсь до вікна і важко видихаю. Поруч зі Спартаком мені не страшно. Знаю, що він нічого мені не зробить. Я йому необхідна. Та я не впевнена щодо того, що буде далі. Чи дійсно він відпустить мене, коли все закінчиться? 

Коли автомобіль їде на підземну стоянку, я розумію, що тримати мене будуть у якійсь квартирі. Охоронець відчиняє для мене двері та уважно слідкує за кожним моїм рухом. 

— Ходімо, ластівко! Я втомився як собака! — заявляє Спартак і першим прямує до ліфта. Мені ж нічого не залишається, як йти за ним. 

Коли у ліфті залишаємось удвох, Кумані широко розставляє ноги, а руки ховає в кишені штанів. Він такий великий, що страшно стає. Поруч з ним я такою крихітною виглядаю… 

Спартак відчиняє двері квартири на дванадцятому поверсі й пропускає мене всередину. Тут все просто і стримано. Сірі стіни та темні меблі. Кухня студія і ще одна кімната в кінці коридору.

— Це твоя квартира? — питаю, знявши взуття. Тут холодно, тому одразу ж обіймаю себе руками.

— Я не часто тут буваю, — відповідає. — Зараз опалення увімкну. 

Спартак йде на балкон, а я прямую на кухню. Помічаю кавоварку — і настрій одразу ж піднімається. Мабуть, я якась неправильна. У квартирі з бугаєм, який будь-якої миті може скрутити мені шию, я думаю не про це, а про чашку кави. 

— О, ти вже хазяйнуєш тут, — Спартак сідає за стіл і протирає обличчя руками. — І мені зроби. Спати хочу.

— Так лягай! — кажу й одразу ж ловлю на собі його прямий погляд. 

— Те, що ми уклали угоду, зовсім не означає, що я тобі довіряю, — прохолодно заявляє. — Я ж знаю, що ти плануєш план втечі. Боїшся мене. Саме тому спати я сьогодні не буду. Треба за тобою стежити.

Ставлю перед Спартаком чашку з кавою, а іншу — поруч з собою. Роблю ковток — і стогін задоволення виривається з горла. Ловлю на собі прямий погляд чоловіка й одразу ж стулюю губи. Поруч з ним треба себе контролювати.

— Отже, ти працюєш на Нікольського, — заявляє. 

— Ні, не працюю, — спокійно кажу.

— Але ж ти для нього викрала ту флешку, — дивується.

— У мене іншого вибору не було, — вирішую дещо пояснити, не вдаючись у подробиці. — Нікольський темна конячка. Я не працюю з тими, хто може в будь-який момент мене підставити. В результаті все так і вийшло. Тепер він хоче, щоб я дістала йому всі дані, знову ж таки шантажуючи мене. 

— Отже, флешка таки у нього, — хмуриться Спартак. 

— У мене є копія. Зробила про всяк випадок, — усміхаюсь. — Тепер треба братись за кодування. Тільки… для роботи мені потрібен хороший ноутбук і багато кави. 

— Без проблем, — хмикає чоловік. Він одним махом допиває каву і дістає з кишені телефон. Набирає когось і дає наказ привезти ноут. — Я все одно не можу зрозуміти, навіщо тобі все це. З вигляду хороша дівчинка, а влізла у таке лайно.

— Хороша дівчинка? — мене смішать слова Спартака. 

— Я ж сказав, “з вигляду”, — пояснює. — Насправді ти така ж темна конячка, як Нікольський. Імені свого не називаєш. Мотивів такої роботи також. Хто ж ти така, ластівко?