Розділ 3

— Проходь, — Спартак відчиняє двері та впускає мене першою. Чесно кажучи, я сподівалася, що ми поїдемо в готель чи ще кудись, але чоловік вирішив не заморочуватись і привів мене в кімнату для відпочинку, яка знаходиться просто в клубі. 

Тут є лише ліжко, яке займає практично всю кімнату, і більше нічого. Дивлюсь на нього — і клубок у горлі встає. Треба тримати контроль над ситуацією, а то відчуття у мене таке, наче все падає з рук. 

— Ти напружена, — Спартак повертає ключ в замку, щоб нам ніхто не заважав, і торкається своїми долонями моїх плечей. Розвертає до себе обличчям і не дає зробити вдих. Так різко та сильно цілує, що заледве вдається встояти на ногах.

Його язик впевнено проникає до мого рота і виробляє там таке, що в голові не вкладається. Руки опускаються на мої сідниці та стискають їх. Стогін виривається з мого горла, і це… погано. Мені що, подобається?! 

Я реально завелася! Внизу живота все скрутилось у тугий вузол! От тобі й контроль над ситуацією! 

— Хороша дівчинка, — Спартак задоволено усміхається і штовхає мене на ліжко. Падаю і не встигаю отямитись, а чоловік вже нависає зверху. 

Моя сукня піднімається, відкриваючи Спартаку вигляд на білизну. Зараз він реально схожий на демона-спокусника. Таке враження, що я у його полоні. І це дуже погано.

Спартак покриває поцілунками мою шию, накриває долонями груди, і взагалі в мене таке відчуття, що я під повним його контролем. 

— Зажди! — випалюю, коли чоловік починає знімати з мене білизну. Це стає останньою краплею, і мій самоконтроль нарешті повертається. 

— Що таке? Передумала? — очі Спартака настільки чорні, що в них дуже легко загубитись. 

— Ні, я цей… — вдаю, що соромлюсь, і кусаю уста. — У мене є ідея. 

— Яка? — бачу, що Спартак заінтригований. 

— Я хочу бути зверху, — випалюю і бачу, як розширюються від подиву очі чоловіка. Здається, я на правильному шляху. 

— Ну давай! — Спартак мене відпускає й одним махом знімає з себе футболку. Витріщаюсь на його розкішний торс і ковтаю слину, яка зібралася в роті. 

Ну це просто знущання якесь! Як можна бути таким сексуальним? 

Спартак лягає на ліжко, а я йду до своєї сумки, яка впала на підлогу. Дістаю звідти ще один атрибут, необхідний для виконання мого плану, і повертаюсь до Грека. 

— А це тобі навіщо? — хмуриться і з'являється страх, що зараз Спартак все зрозуміє. 

— Хочу зробити тобі приємно, — сідаю верхи на чоловіка та обхоплюю його торс ногами. — Для цього потрібно прикувати тебе до ліжка. Але якщо ти проти… 

— Давай, — охоче погоджується Спартак, а я заледве стримуюсь, щоб не пискнути від щастя. 

Без проблем приковую руки чоловіка до бильця ліжка і, не втримавшись, сама тягнусь за поцілунком. В принципі, свою місію я виконала. Можна забрати флешку і накивати п'ятами. Та чомусь не хочу йти так швидко. 

Проводжу руками по торсу Спартака та опускаюсь до живота. Накриваю його ерекцію поверх джинсів, і чоловік смикається до мене. Наручники не дають йому наблизитись, а я почуваюся цілковитою переможницею у цій грі. 

— Давай швидше, ластівко! Я не люблю довго чекати, — цідить і сподівається на продовження, а я цілую його ще раз і засовую руку в кишеню штанів. Намацавши флешку, дістаю її та зістрибую на підлогу. — Навіть не думай! 

— Пробач, — знизую плечима. — Це тільки робота. 

— Ах ти ж! — Спартак смикається, але наручники не дають йому дістати мене. — Я ж вб'ю тебе, ластівко! Ти хоча б знаєш, хто я?

— Знаю, — кидаю флешку в сумку і збираюсь йти, але щось мене зупиняє. Повертаюсь до Спартака, який намагається вбити мене поглядом, і торкаюсь долонею його щоки. — Пробач. У мене не було іншого виходу. 

— Я тебе знайду! — кричить мені вслід, коли повертаю ключ у замку. 

— Удачі! — відправляю йому повітряний поцілунок і залишаю кімнату. 

Я навмисне залишила ключ від наручників поруч з ним на тумбі. Сподіваюсь, що Спартака скоро знайдуть і відпустять. Вперше відчуваю хвилювання за свою жертву. Здається, втрачаю уміння… 

Залишаю клуб і сідаю у свою машину. Дістаю з сумки ноут і підключаю до нього флешку. Взагалі-то, я маю віддати її Нікольському, але спочатку варто перестрахуватись. Копіюю на ноут все, що на ній є, і лише після цього знімаю з себе перуку та полегшено видихаю. 

Хтось стукає у вікно, і я підстрибую від несподіванки. Бачу Діму і полегшено видихаю. 

— Ну що там? — питає нетерпляче, коли опускаю скло.

— Ось, — віддаю йому флешку, і друг одразу ж широко усміхається. 

— Я знав, що у тебе все вийде! — випалює. — Дякую, Еліно!

Не хочу його слухати, тому зачиняю вікно і збираюсь поїхати кудись, щоб провітрити мізки, але помічаю Спартака, який якраз вибігає з клубу. Він так і не одягнув футболку й зараз роздратовано озирається навколо. 

Усміхаюся, згадуючи нашу пригоду, і їду геть, не озираючись. Було весело і моментами навіть приємно. Тепер головне, щоб Спартак не дізнався, хто я. Впевнена, розплата буде болючою. Такий, як він, подібного не пробачить. Навіть мені.