***

Мінхо було нудно. Надзвичайно нудно стояти в заторі, ось вже тридцять хвилин. Від музики болить голова, гортати стрічку новин у соцмережах геть не цікаво, а дзвонити комусь не хочеться. Юнак вже давно запізнився, але знав, що на нього обов'язково почекають, бо головна зірка на цьому святі життя саме він.

Тому його лінивий погляд ковзає по сусідніх машинах, роздивляючись втомлених людей, допоки Лі не задихається від захоплення.

Навпроти, на відстані витягнутої руки, у своєму авто, сидить незнайомець неймовірної краси. Він справді схожий на античного Бога, і Мінхо забуває, що потрібно вдихати, щоб мати змогу жити , поки відкрито розглядає його обличчя. Ось воно те, точніше той, хто розвіє нудьгу цього вечора.

Не замислюючись надто довго над своїми діями, Лі опускає вікно та висувається з нього. Теплий літній вітерець пестить його щоки, пробирається тонкими поривами в руде волосся. Бавиться з хлопцем, неначе вірний пес. Але Мінхо навіть не помічає його. У Лі інша ціль, до якої він вперто йде.

Стиснувши руку в кулак, він легко стукає по шибці випадкового сусіда. Хлопець в салоні здригається від несподіваного звуку, різко повертаючись до Хо. Його очі округлюються та стають схожі на блюдця, а тоді брюнет опускає шибку, щоб обережно запитати:

– Я можу, вам, чимось допомогти?

– Так, – з обличчя Мінхо не сходить широка, і навіть трохи лякаюча, усмішка.

– Ваша мати часом не Лето?

– Що? – у втомлених очах навпроти загоряється нерозуміння, та його швидко витісняє вогник цікавості.

– Тоді чому, ви виглядаєте, як сам Аполлон? – звабливий тон Лі, змушує брюнета розсміятися тихо але занадто щиро.

– Цікавитесь грецькою мітологією? – незнайомець нахиляється ближче, мимохідь поправляючи свою краватку. – Чи вивчили лише це, щоб фліртувати з випадковими перехожими?

Мінхо губиться від цього впевненого тону, і кілька секунд кліпає очима, поки на привабливому обличчі навпроти, не розтягується трохи нахабна усмішка. Це Лі завжди був тим хто бентежить інших, а цей незнайомець зміг загнати його в глухий кут. Змусив випасти з реальності, задивляючись на пухкі вуста.

– Що?! Звісно ні! Я знаю і люблю мітологію Греції та історію взагалі! – він кричить занадто голосно, втрачаючи всю напускну впевненість.

Злість заливає бліді щоки червоним, і Лі готовий сперечатися про свої знання до останнього, навіть з людиною ім'я якої не знає. І навіть, якщо у знаннях теж до кінця не впевнений, але ж це такі дрібниці, якщо на кону твоя гордість.

– Синмін, – він простягає хлопцю руку, яку той легко потискає.

– Мінхо, – виходить трохи похмуро і трохи буркітливо, але тепла долоня в його руці відчувається так правильно і приємно, що Лі всього на мить затамовує подих. Серце, яке рівномірно відбивало в грудях свій ритм збивається та пришвидшується, розганяючи кров по венах.

– Отже, Мінхо, який твій улюблений міт? Чи ти знаєш лише один про Аполлона? – він явно знущається, але Хо не помічає цього за стіною власного гніву.

– Ні, я обожнюю міт про Афродіту! Вона вийшла заміж за не красивого та кульгавого Гефеста. Але він був вправним ювеліром і ковалем. Навіть боги не були такими класним, як її чоловік. Знаєш, я вважаю, що вона кохала його не за обличчя, а за добре серце. Ну я вірю, що в цього чоловіка воно було саме таким, – він такий захоплений розповіддю, що не помічає скептичного погляду Кіма, який поволі ковзає по його захопленому обличчю.

– Я був певен, що ти розповіси про Троянського коня, – юнак сміється під акомпанемент обуреного фиркання Лі.

– Добре, якщо такий розумний, то розказуй твій улюблений міт? – Мінхо складає руки на грудях очікуючи на відповідь. Хлопець певен, що цей Синмін взагалі мітів не знає, просто розкидається пустими словами.

– Про Прометея. Ти ж в курсі, що він приніс вогонь людям, вкравши його у богів, і Зевс його покарав за це? – після легкого кивка брюнет продовжує. – От саме цей міт, і є моїм улюбеним. Хоч і здається доволі простим, – спокій у голосі Кіма, якимось магічним чином впливає на Мінхо, бо він хоче слухати і слухати цього парубка.

Вони повільно рухаються вперед, неначе равлики. Але тепер Хо і справді не нудно, зовсім навпаки. Коли машини знову завмирають на місці юнак продовжує:

– Я не сумнівайся, що ти скажеш щось таке. Любиш героїчні історії?

– Ні, дивуюсь людській дурості, й непродуманості, а що? – всміхається кутиками губ, слідкуючи за здивуванням, що різко з'являється на обличчі Лі.

– Що?! Але Прометей не дурень! – злість, яка здавалося б зникла, новими гарячими хвилями затоплює душу Мінхо. Синмін знову дратує його, знову хоче показати, що кращий, розумніший.

– Він вийшов проти своїх, і допоміг Зевсу стати правителем, і що отримав натомість?! Той обернувся проти нього і...

– Але Зевс покарав його за вкрадений для людей вогонь, – нетерпляче перебиває його Хо, рушаючи ще на кілька метрів вперед. Він був категорично не згоден з Синміном.

– Добре, твоя правда. Прометей був покараний за те, що викрав божественний дар та поділився ним з людьми. Але Зевс був занадто жадібним і жорстоким, тому відважний герой залишився прикутим до скелі, з пронизаними списом грудьми. Проте ні боги, ні люди не спромоглися йому допомогти. Тому всі вчинки Прометея, як на мене, були не надто продуманими. Та й Зевс дурень, якщо вважав, що цей титан зрадивши своїх, не зрадить ще й його, – знизує плечима Мін, а Лі задумується над словами парубка. Бо різко заперечити він не може, але й погодитись Мінхо важко. Хо мовчить занадто довго, роздумуючи над словами Кіма.

– Тож, чому саме Греція, а не, скажімо, Італія чи Франція? – вириває хлопця з думок Мін, а зацікавленість у його карих очах росте в геометричній прогресії.

– Ну, там гарно і ти знаєш, які вони круті у той час були? Навіть... – він на хвилинку задумується, бо на історії не дуже добре знається, але втратити обличчя перед Синміном не хоче,  – ... У війні проти персів виграли, мали гарний розвиток, як на той час, та й взагалі, – юнак нахиляється трохи ближче, щоб Синмін точно його почув. – Ти теж любиш історію стародавньої Греції?