Глава 7. Межа реальності

Артем стояв перед золотими дверима, які він відкрив після того, як прийняв Лію такою, якою вона є. За ними сяяло світло, але воно було дивним — ніби несло в собі і спокій, і небезпеку.

— Це межа, Артеме, — пролунав голос Лії.

— Тут вирішується, ким ти станеш.Вона з’явилася поруч. Її очі знову світилися двома кольорами: теплим і холодним.

— Межа між чим? — запитав він.

— Між реальністю та грою. Якщо ти зробиш крок уперед, ти можеш повернутися у свій світ. Але якщо помилишся — залишишся тут назавжди.Артем відчув, як серце стискається.— І що мені робити?

— Вибрати. Прийняти рішення.Перед ним з’явилися два шляхи: один — залитий світлом, інший — занурений у темряву.

— Світло чи темрява… — прошепотів він.

— Не поспішай. Світло може бути ілюзією, а темрява — правдою.Артем подивився на Лію.— А ти куди підеш?

— Я залишуся там, де ти. Бо я — частина тебе.— Якщо я виберу світло?

— Тоді ти повернешся у свій світ. Але я зникну.

— А якщо темряву?

— Тоді я залишуся з тобою.

Але ти вже ніколи не прокинешся.Артем відчув, як його руки тремтять.— Це пастка…

— Це вибір.Він заплющив очі й згадав усе: її ніжність удень, її загрозу вночі, головоломки, страхи, біль.— Лія… я не хочу втратити тебе.

— Але якщо залишишся тут, ти втратиш себе.

Він зробив крок уперед. Світло й темрява змішалися, утворивши новий шлях.

— Я обираю не світло і не темряву. Я обираю себе. Лія усміхнулася. Її очі стали звичайними, людськими.— Ти зрозумів головне. Реальність — це ти сам.

Двері розчинилися, і Артем відчув, як світ навколо змінюється.Межа реальності відкрила йому істину: вихід залежить від прийняття себе.