Глава 5. Головоломки свідомості

Артем увійшов у нову кімнату. Стіни були вкриті дзеркалами, які відображали його обличчя з різними емоціями: страх, гнів, сум, надія.— «Що це за місце?..» — прошепотів він.

— Це твоя свідомість, Артеме, — голос Лії пролунав поруч, але він не бачив її. — Тут ти мусиш розгадати головоломку, щоб рухатися далі.— Які головоломки?

— Ті, що приховані в тобі самому.

Він підійшов до одного дзеркала. На його поверхні з’явився напис: «Назви свій найбільший страх».— Мій страх?.. — Артем відчув, як горло стислося. — Я боюся залишитися сам.

— Тоді скажи це вголос.— Я боюся самотності!Дзеркало тріснуло, і з уламків випав ключ.— Це працює…Він підійшов до іншого дзеркала. Там було написано: «Згадай свій біль».

— Біль… — Артем заплющив очі. — Коли я втратив батька. Це було нестерпно.

— Скажи це.

— Мій біль — смерть батька!Дзеркало розсипалося на пил, і з темряви з’явилася нова підказка: символи, які він бачив раніше.— Лія, чому це все пов’язано зі мною?

— Бо ця гра — ти сам. Вона живиться твоїми страхами й спогадами.

— Але чому ти допомагаєш мені?

— Бо вдень я — твоя ніжність. Я хочу, щоб ти знайшов вихід.Артем узяв ключ і символи.— І що далі?

— Використай їх, щоб відкрити двері. Але пам’ятай: ніч ще не закінчилася.Раптом дзеркала навколо почали тремтіти. З одного з них вийшла Лія — але вже з ножем у руках, її очі палали червоним.

— Лія… ні…

— Це не Лія. Це нічна тінь.Вона наближалася, а Артем стискав ключ у руці.— Якщо це гра, то я гратиму до кінця! Він кинувся до дверей, вставив ключ і відчинив їх. За дверима сяяло світло.— Я зробив це…— Ти пройшов головоломку свідомості, — пролунав голос Лії, вже лагідний. — Але попереду ще більше випробувань

Головоломки свідомості відкрили перші глибинні таємниці його душі.