У пастці власної гри
Глава 3. Дівчина з ніжністю
Артем сидів у класі, де щойно розгадував дивні символи. Раптом двері відчинилися, і вона знову з’явилася — та сама дівчина з чорним волоссям. Але тепер її погляд був теплий, а усмішка — щира.— Ти впорався, Артеме, — сказала вона лагідно.
— Це було складно… але я зробив, як ти казала.Вона підійшла ближче й сіла поруч. Її голос звучав так, ніби він нарешті знайшов союзника
— Вдень я завжди буду з тобою. Я твоя підтримка.
— А вночі? — Артем не міг забути її слова.
— Вночі я інша. Але зараз — довірся мені.Він подивився на неї уважніше. Її очі світилися ніжністю, і він відчув дивне тепло.— Як тебе звати? — запитав він.
— Моє ім’я… не має значення. У цій грі я просто твоя дівчина.
— Але я хочу знати. Якщо ми разом…
— Назви мене так, як відчуваєш.Артем замислився.— Тоді… хай буде Лія.
— Лія… — вона усміхнулася. — Гарне ім’я.Вони сиділи поруч, і Артем відчував, що світ навколо стає менш ворожим.— Чому ти допомагаєш мені?
— Бо ти не повинен залишитися тут назавжди. Я хочу, щоб ти знайшов вихід.
— А якщо я не зможу?
— Тоді я залишуся з тобою… навіть у темряві.Її слова були ніжними, але в них відчувалася прихована тривога.— Лія… я боюся ночі.
— І правильно боїшся. Але поки є день — ми разом.Вона взяла його за руку.— Ходімо. Попереду ще багато дверей.Артем кивнув. І вперше від початку цієї дивної подорожі він відчув, що не сам.
Дівчина з ніжністю стала його світлом у темряві.
#150 в Містика/Жахи
#1497 в Фентезі
Відредаговано: 13.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
