Глава 2. Світ за екраном

Темний коридор тягнувся нескінченно. Артем ішов повільно, намагаючись не втратити орієнтацію. Його кроки відлунювали, ніби він був не один.— «Це точно сон…» — пробурмотів він.

— «Ні, Артеме. Це твоя нова реальність» — голос дівчини знову пролунав, але тепер він чув її не поруч, а всередині себе.

— Ти… в моїй голові?

— Я — частина гри. А гра тепер — частина тебе.Артем торкнувся стіни. Вона була холодною, мов камінь.— Якщо це гра, то де вихід?

— Вихід існує. Але він захований за дверима, які відкриваються лише тоді, коли ти розгадаєш головоломки.

Він підійшов до першої двері. На ній світилася написана червоним: «Ти впевнений, що хочеш знати правду?»— Що це означає?

— Це попередження. Кожна відповідь наближає тебе до виходу… або до загибелі.Артем стиснув кулаки.— Я не маю вибору.

Він натиснув ручку. Двері відчинилися, і він увійшов у кімнату, схожу на клас. На дошці були написані рівняння, але замість цифр — дивні символи.

— Це… головоломка?

— Так. Розв’яжи її, і ти отримаєш ключ. Артем нахилився ближче. Символи змінювалися, ніби живі.

— Але я не розумію…

— Ти зрозумієш. Це твої страхи й спогади, закодовані в знаках.Раптом він почув кроки позаду. Озирнувся — і побачив дівчину. Вдень вона виглядала ніжною, але зараз її усмішка була надто холодною.

— Ти ж казала, що допоможеш…

— Я допоможу. Але пам’ятай: ніч наближається.

Її очі на мить спалахнули червоним. Артем відступив.— Що буде вночі?

— Тоді ти побачиш моє справжнє обличчя.Вона зникла, залишивши його самого перед дошкою.Артем глибоко вдихнув.— Добре… якщо це гра, я гратиму.Він узяв крейду й почав розгадувати символи.Світ за екраном відкривав свої перші таємниці.