4. Новий статус.

З того ранку все змінилося.

Я більше не була чужинкою, яку стерегли, мов дику тварину. Тепер я мала право не тільки пересуватися табором та допомагати пораненим, але й спілкуватися з іншими. Проте я знала: справжня довіра ще не здобута.

Богун не спускав з мене очей. Він не ставив прямих запитань, але я бачила в його погляді підозру.

Він щось про мене думав. Щось вирішував.

Минуло два тижні. Яків Барабаш одужував. Температури не було, а рана не гноїлась, що мене не просто тішило — це було диво для цього часу.

Та одного ранку мене покликав до себе Богун.

Я зайшла до його шатра — просторого, оздобленого килимами та зброєю. Він сидів за столом, пив чай на травах.

— Сідай, — кивнув він.

Я присіла навпроти.

— Барабаш ходить, як здоровий. Що ти з ним зробила?

Я витримала його погляд.

— Я ж казала. Лікувала.

Богун усміхнувся — легко, ледь помітно.

— У наших таборах є знахарі. Є баби, що змалку вивчають, як зашивати рани. Ти не така.

Мені стало не по собі.

— В чому ж я інша?

Він нахилився вперед.

— Я бачив твою швидкість. Як ти орудуєш голкою. Як у тебе немає страху, коли навколо кров.

Він узяв ніж і покрутив його в руках.

— Ти мені когось нагадуєш. Тих, хто йде в бій без зброї, але рятує воїнів. У старих книжках я читав про таких людей… Та хто ж ти така, Юлю?

Мені було важко говорити.

Я не могла сказати правду. Не могла сказати, що я з майбутнього, що він — лише частина історії, яку я вчила в школі.

— Я просто жила серед воїнів, — нарешті відповіла я. — Навчилася робити те, що потрібно.

Він вдивлявся в мене ще кілька секунд, потім різко піднявся.

— Що ж… Підеш зі мною в похід.

Я не могла приховати подиву.

— У похід?

— Ми вирушаємо завтра. Потрібні руки, що можуть рятувати людей. Якщо ти не боїшся — підеш.

Я розуміла: у мене немає вибору.

— Добре.

Він усміхнувся.

— Тоді готуйся.

Я вийшла, на серці було неспокійно.

Завтра я мала йти з ними.

***

Я виїхала з табору разом із козаками на світанку.

Мене посадили до воза запряженого двійкою малих гнідих коней, якими керував старий козак, якого всі кликали дід Петро. Я сиділа поруч з ним, намагаючись не показувати страху — бо невідомість лякає як ніколи.

Позаду лишався табір, де я ще вчора рятувала людей. Попереду — навіть не могла уявити що чекає на мене.

Яків Барабаш їхав поряд. Він уже майже одужав, і хоча інколи хапався за бік, видно було, що рана не турбувала його так, як мала б.

Він часто дивився на мене.

Я зробила вигляд, що не помічаю.

Ми йшли кілометр за кілометром. Дороги були важкі: розмоклі після дощу, то підйом, то спуск.

Я знала, що маю вигляд дивний для цих людей. Вони сприймали мене як знахарку, чи навіть характерника, але не розуміли, чому я така молода, звідки в мене такі знання.

І найголовніше — чому я так добре знаюся на бойових ранах.

Одного вечора, коли ми зупинилися на перепочинок, я сіла на камінь біля багаття.

Яків підійшов і без слів сів поруч.

Мовчання було довгим.

— Ти мене врятувала, — нарешті мовив він.

Я кивнула.

— Дякую.

— Це моя робота.

Він усміхнувся.

— Ти не схожа на тих, кого я зустрічав.

Я підняла на нього погляд.

— Чому?

— У твоїх очах… щось таке… ніби ти бачила більше, ніж ми всі разом узяті.

Я не відповіла.

Бо він мав рацію.

Він простягнув руку й легенько торкнувся моєї долоні.

Я не смикнулася.

Просто відчула тепло.

Давно забуте.

— Юлю, — прошепотів він.

Мене охопило дивне почуття. Це не було кохання з першого погляду. Це було щось глибше.

Він був воїном, я — людиною з іншого часу. Але між нами вже існувала нитка, яку неможливо було розірвати.

Я подивилася на його руку, на шрами, що покривали пальці.

Я знала, що не повинна цього робити.

Але дозволила йому тримати мою руку у своїй.

Богун покликав усіх розбирати план походу, та Яків не рухався.

— Тобі треба йти, — тихо сказала я.

— Ще мить, — прошепотів він.

Я дозволила цій миті статися.

Бо знала: це тільки початок.

Авторське право та відповідальність за незаконне розповсюдження

Усі права на цей твір захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена, розповсюджена або передана в будь-якій формі та будь-якими засобами без письмового дозволу автора. Незаконне копіювання, розповсюдження або продаж цієї книги є порушенням закону й може призвести до юридичних наслідків.

Якщо ви хочете підтримати автора та сприяти створенню нових історій, будь ласка, купуйте офіційні версії книги або використовуйте перевірені платформи для читання.

https://booknet.ua/andre-buko-u11069070

Дякую за повагу до авторської праці!