Розділ 18/1

Ніка

Ой-йой, окріп полився на стіл. Швидше витираю, лаючись на начальника. Лізе в думки, заважає жити навіть після роботи.

Я ж тепер на свої двері спокійно не можу дивитися. Тільки наближаюся, відразу спалахують яскравими картинками спогади. Як він владно притиснув до себе, як його губи творили... о-о-о... щось таке божевільне.

Якщо Даяна дізнається, то певно звинуватить, що я боса спокусила навмисно.

Але чим? Коли?

Це він лише нахабно мене спокушає. Взяв із собою на обід і задумливим поглядом до мурашок просвердлював. Та так, що я двічі при ньому вдавилась!

Більше не дозволю ніякої близькості. Дві ночі нормально через нього не спала. Стільки потрясінь через хвилинну слабкість.

Поки не звільнив, не нападав. І що дивно! Не вимагав його згадувати під час обіду.

Даремно я, чи що, сімнадцять нових версій нашого знайомства готувала? Без кінця вигадую різні легенди. Перебуваю у всеозброєнні цілодобово.

Баран не побажав вислуховувати нічого. Просто спілкувався зі мною з робочих питань. Потім і погоду обговорив, показав начерки нового проекту. Бровами при цьому рухав якось загадково, що я відчувала... всередині себе він щось підступне приховує.

Але приховувати ж це моє!

Не треба у мене відбирати зароблене право брехунки!

Все одно Матвій не вміє так спритно вигадувати на ходу. Барани прямі. Де б їм взяти стільки хитрості?

Дзвонить мій телефон…

Перевіряю і скрикую, перевертаючи сумку на підлогу.

Барановський мої думки почув, або як розуміти?

Спокійно, Ніко. Він твій начальник. Ну які думки, ти ж лише помічниця. Подумаєш, разок того... однією рукою злякано прикриваю губи, другою - відповідаю на виклик тремтячими пальцями.

- Слухаю вас, Матвію Сергійовичу?

- І мені приємно, що хоч зі слухом у тебе все в гаразд, - гуморист, щоб його. - Дзвоню попередити, що завтра на годину раніше починаємо. За тобою заїде водій, відвезе на об'єкт. Може, знадобитися твоя допомога. Візьми з собою робочий ноутбук…

Кошеня дісталося до сумки. Спочатку цілком туди влізло. Виринуло і помахало грайливо зв'язкою ключів від приймальні.

- Буду вчасно, Матвію Сергійовичу, - біжу за кошеням, слухаючи подальші вказівки.

- Кудись біжиш? - запитує. Отже, розчув мої стрибки за пухнастим злодюжкою.

Ношуся за кошеням з кімнати до кухні. Мій котик такий маленький, спритний, встигає вислизати. Брелок від ключів схопив зубками та торохтить зв'язкою по всій квартирі.

Боюся, як би не довелося мені ключі потім довго шукати. І без того вистачає зальотів на новій роботі!

- Еге ж... Люблю побігати. А ну, стій! - бадьоренько застрибую на ліжко.

- Де ти знаходишся?

Ото причепився. Все його Баранячій Величності треба знати. Обійдеться. 

- Та я це... у парку женуся за лосем…

Кошеня тут же підбігає до мене.

- За ким? Ніколь, знову відправилася на пошуки пригод?! 

Ну а куди ж ще. Пирхаю.

- За лосем біжу, - у перший раз випадково ляпнула, у другий, вже твердіше і голосніше. - Ой, сам приніс!

Кошеня залишило ключі та тепер треться об мене тепленьким писочком. Ніякий він не лось у мене, мій гарненький.

- Знову вигадуєш? - нотки осуду чуються в голосі боса.

- Ні, я ж правду завжди кажу. Вже все. Наздогнала його.

Кошеня заклично муркочить. Напевно, бос взагалі від нас у шоці. Можна подумати, лосі не бігають парками.

Вибачте, але мій начальник - Баран. І нічого, його навіть у ресторани пускають.

- Гаразд, чекаю завтра без запізнень, - сердито вимовляє в кінці.

Вже гаразд?

Так швидко перевірки закінчилися?

- І я вас... Ой, в сенсі, не чекатиму, а буду обов'язково вчасно.

Після непростого спілкування з начальником і витівок грайливого кошеня, сідаю на підлогу.

Треба перевірити, чому мій пухнастик так реагував.

- Лось!

Гоп. І кошеня біля моїх ніг.

Ховаюся від нього на кухні. Звідти кличу, знову прибігає. Ні на що не реагував, а на «Лось» відгукується аж бігом.

- Ну як я тебе так назву? Незручно адже... Ти точно не хочеш бути милим Пухнастиком?

Нуль реакції.

- Брутальним Лосем, чи що?

Кошеня задирає писок і крутить завзято хвостом.

Ото справи. Схоже, ми вибрали нарешті ім'я.