Розділ 15/1

За стіл з босом повертаюся, не очікуючи нічого доброго. Мене ж тут як під арештом залишили. Навіть завчасно піти додому не зможу.

Якби тільки Даяна поквапилась…

Подивилася на неї. Жодних шансів. Подруга розсілася біля велетня, навпроти власника ресторану та зворушливо плескає очима в бік Барановського.

Її звідси лише виносити доведеться. Сама вона не погодиться покинути компашку заможних красенів.

Напевно, Даяна сподівалася, що наш пречудовий (зовсім не рятувальник!) Матвій Сергійович стрибне поруч із нею. Але він відставив стілець, мовчазним наказом саджаючи мене збоку столу, а не як інші на канапках. Проходить вперед і займає місце точно навпроти.

Начебто і далеко, але ж тисне сірими очищами, ніби шльопає. Ох, нервово на стільці засмикалась. Краще б на лавці у підворітті відзначила початок роботи.

- Ми вже познайомилися з Даяною, - розбавляє нашу напружену появу власник. - Дізналися, що ви тут з важливого приводу, Ніколь. Я Павло, наш талановитий реаніматолог - Ярослав. З нами є ще один друг. Ти знайома з ним? - киває на Барановського.

Помічаю, як у того жовна напружилися. А його друзі між собою весело переглядаються.

Хм-м... мені здається, або вони втрьох вирішили перевірку влаштувати?

- Пощастило познайомитися з Матвієм Сергійовичем на співбесіді. Тепер він мій бос, - спокійненько повідомляю.

Ото дзуськи вам. Не зізнаюся, поки сама не захочу.

- У такому разі, влучно зустрілися. Ніка відзначає роботу, на яку її взяв бос. Матвій стежить. Усі в зборі. Давайте вже святкувати, - підіймає свій келих Ярослав.

- Ніколи не вважав це приводом для святкування, - вередує Барановський.

- Ви багато пропустили, Матвію Сергійовичу. Я теж відзначала, коли потрапила до ва-ас, - з придихом від Даяни.

- Головне правило. Святкувати треба все. І обов'язково в моєму закладі! За твою нову роботу з приголомшливою посадою, Ніколь!

Тост Павла сприймається надто двояко, але я збентежено дякую та вдаряюся своїм келихом з усіма.

Не те слово, приголомшливо... Нервовий тик вже розійшовся на радощах.

Нам приносять ще різні вишукані страви. Божечки! Ущипніть мене. Це справжній лобстер?

Даяна захоплено скрикнула, від чого Ярослав до неї ближче посунувся.

Її план спокушання боса з перешкодами. Схоже, велетень може претендувати на винагороду. Та й сам Барановський не дуже на неї звертає увагу. Більше спілкується з друзями та на мене раз у раз з перевірками коситься.

Можна подумати, це я зі стільців падаю.

Тьху-тьху-тьху, а то хіба мало. Раптом ще впаду.

Через годину після зміни столика на той, що я б вважала за краще обходити далекими районами міста, розслабитися нітрохи не вийшло. Але все ж стало веселіше. Голод вгамувала делікатесами на три дні вперед. І більше змогла побачити Матвія іншого…

При друзях він сміявся, жартував, не такий вже буркотун виявився. Хоча що тут порівнювати. Адже він не їхній начальник, а наш. Я більш скромно брала участь у розмовах, чекала постійно на підступ. Даяна нічого не чекала, крім зближення з босом.

У туалет ми відлучилися разом.

- Слухай, а якщо я боса запрошу на танець, це не буде виглядати нахабством? - не втрачає надію подруга.

- Він не виглядає, як любитель потанцювати, - сумніваюсь щось я.

- Гадаєш, відмовить?

- Оштрафує!

- М-м... а хотілося, якщо вже випала така велика честь разом із ним повечеряти. Ти собі навіть уявити не можеш, наскільки неймовірно нам пощастило!

Теж мені, везіння впало на голову.

- Нас могли вигнати через тебе!

- Але не вигнали ж! Лобстером погодували!

- Даяно, такий номер двічі не спрацює. Ти це хоч розумієш?

- Ще як розумію. Тому терміново треба вирішувати. З босом піти на танець або спокусити головоріза, щоб до себе запросив.

У мене навіть слів не знаходиться, крім обурених лайок.

- Ти ж тільки сьогодні з ним познайомилася!

- Так, сьогодні. Але де завтра його буду шукати?

Даяна в туалеті ще не прийняла рішення, кого спокусити, кому терміново віддатися, поки неймовірне везіння триває.

За столом чоловіки зустрічають нас із підозрілими посмішками. Подруга могла не помітити, проте я помічаю все-все.

- Ми тут згадували, як виглядали у шкільні роки, - хитренько дивлячись на мене, підводить до нової теми Павло. - Я таким красенем і був. Ярослав показував фотки, худорлявий і довгий як шпала. Матвія нам складно згадати. Ніколь, а у тебе були знайомі схожі на нього?

Починається…

Нагодували, тепер на іспит відправили.

- Можна я скажу? У житті не зустрічала схожих. Матвій Сергійович неповторний завжди!

Дякувати Даянці, допомогла.

Невиразно бурмочу:

- Були, напевно. Хіба всіх згадаєш…

- Та бути такого не може! Я про всіх твоїх знайомих знала. Такі собі, нічого цікавого, - подруга взагалі розійшлася, даремно їй постійно підливали.

- Отже, нікого, - погоджуючись, потискаю плечима . - Краще запитуйте у Даяни. У неї на минуле чудова пам'ять. Бо моя з негараздами, плутаюся.

Барановський насупився.

- Я носив окуляри. І до того, як серйозно зайнявся спортом, мав зайву вагу.

- Все одно ви виглядали дуже-дуже вродливим! - і тут Даяна не дає босові шансу відчути себе земною людиною.

Просто киваю, мовляв, зрозуміло, тішуся за всіх вас.

Ще не даю мене напоїти. Розумію, що подібні напої в найближчі роки ніде не спробую. Але у мене і без того трохи паморочиться голова. Один тут сіроокий чоловік анітрохи не полегшує мій вечір. Він поступово заганяє мене шаховими партіями в кут, і я, наче маленький пішак, ледве там тримаю оборону.

- О, музиканти запрошують бажаючих, - Павло піднімається. - Дівчата, гадаю, вам розважальна програма не завадить. Ніколь... - простягає до мене руку.

- А тобі на кухню хіба не треба? - Барановський гарчить через стіл.

- Навіщо? - нерозуміюче кліпає власник ресторану.

- Перевірити! Пашо, вони могли стейки спалити до дідька собачого!