Розділ 15

Бос навіть голову не повертає в бік Даяни, яка спокусливо розляглася для нього. Нависає наді мною, немов рятувати або... того ще гiрше... забодати збирається.

- Ой, і ви тут, Матвію Сергійовичу?!

Здивуватися погано виходить, але я намагалася.

- Тут я, тут. Вечорами тільки й роблю, що стежу за співробітниками, - лякаюче розглядає мене. - Що у тебе сталося? Чому крик підняла?

- Бо я ж це... руками махала. Даяні стало погано!

Показую на подругу, вже повністю готову до спекотної рятувальної операції від боса.

- Ото вже, - пирхає він безсердечно. - Яре, давай, - махає тому, кого ми з Даяною обізвали головорізом.

- Цікавенький випадок, - з самовдоволеною усмішкою наближається до постраждалої велетень з ручищами-трубами.

- Він її не вб'є? - злякано шепочу.

- Зараз дізнаємось. Яр не раз тіла виносив з рингу, деяких навіть там рятував.

Та-ак... спокійно.

Офіціант, який рятує подругу тацею по маківці, в думках більше вселяв мені довіри, ніж велетень, що розтирає довгі пальці. Він же не збирається її придушити?

- Ви мені зараз відвідувачів розполохаєте!

Ще один байдужий знайшовся, третій чоловік, що сидів за столиком із босом.

- Тихіше, не лайтеся. Постраждалу треба оживляти, а не лякати.

- Ось і рятуй, тільки швидше! - вимагає від велетня, як я зрозуміла, власник цього ресторану.

- Може, краще не треба? Вона і сама колись отямиться, - це я непокоюся, як би Даяну після такого порятунку, відкачувати ще не довелося.

- Не можна ж бути такою жорстокою, Ніколь, - хитає головою Барановський.

Ну хто б взагалі говорив?!

Він навіть не наблизився до тіла співробітниці. Як встав біля мене, досі залишається поруч. Змушує потопати в його дахозносному ароматі парфуму з сумішшю деревних і освіжаючих м'ятних ноток.

Тим часом Яр, він же головоріз і велетень, накладає велику лапу на шию подруги. Іншу навіщось до грудей притулив. Даяна далі прикидається, не ворушиться. А я ось-ось сама впаду, тільки від стресів, а не заради уваги.

- Не хвилюйся, то він пульс перевіряє, - коментує Барановський.

З яких пір заради пульсу лапають груди?

- Відмінний пульс, - оцінює Яр, хто його знає, що саме. Груди у подруги, дійсно, примітні. До того ж вона носить ліфчик з пуш-ап.

Далі що взагалі таке починається…

Яр підхоплює, наче пір'їнку, Даяну на руки. Потім перевертає вниз головою та смачно по дупі шльопає.

- Ай-й! Відпустіть!!! - подруга скрикує.

- Бачите? Реанімувати це моє! - Гучно оголошує рятувальник, забуваючи, що Даяна все ще борсається у повітрі. - Будь ласка, леді, живіть тепер, - ставить її на ноги з дозволом.

Барановський закашлявся, плечі трясуться. Комусь смішно, як я подивлюся!

Тільки зараз помічаю, що відвідувачі ресторану повискакували з-за столів. І співробітники теж стовпилися за нашими спинами. Всі починають плескати, вітати. Здійснився порятунок.

Ну і Даяна, стільки галасу влаштувала.

Сама вона, в розпатланому вигляді, поправляє сукню. Не зрозумію, чому в мене кидає докоряючий погляд, а потім на боса інший, такий ображено-жалібний.

Еге, зрозуміло, врятували, та облапав не той.

- Усім смачні подарунки від закладу! - підключається власник ресторану. - Дівчата, другого нещасного випадку допустити не можу. Самі зрозумійте, ми не повинні порушувати спокій гостей ресторану.

Уф... я спалахую, гніваючись на витівки «бідної, нещасної» подруги.

Тепер нас виженуть. Так і знала, що більше салату з'їсти не встигну.

- Ми вас запрошуємо за наш стіл. Там ви будете у цілковитій безпеці, - продовжує власник, ще більше лякаючи.

- Авжеж. За вами потрібен більш пильний нагляд, - зіщулившись, припечатує наш начальник.

І чомусь саме мене пропалює обіцяючим поглядом.

Ні-ні, вистачить з мене.

З наглядачами я ще в ресторанах не вечеряла.

- Дякую, але ми вже збиралися…

- Куди тарілки нести? - Даяна не дає мені доказати, та вже схопила свій посуд.

Прибігли офіціанти, допомагають усі наші страви переносити.

О-о-о... цей вечір врешті-решт доб'є мене.

Якщо на роботі абияк протрималася з Бараном, то у вільний час... За що?!!

Плетуся до столу за сумочками, моєю і Даяни. Подруга на радощах про особисті речі геть забула.

- Матвію Сергійовичу, я ненадовго. Мені вже треба додому. Вибачте, що так вийшло.

- Навіть не знаю, - задумливо гмикає. - Пробачати чи ні. Ви ж мої співробітниці, обличчя корпорації.

- Розумію, але зараз ми поза робочим часом.

- Це твоя подружка так. Але не ти, Ніколь. Моя помічниця завжди повинна бути готова до додаткових завдань у будь-який час. Хоч про це твоя гарненька голівонька пам'ятає?

- Так, пам'ятаю.

Знову знущається над моєю пам'яттю шкідливий Баранище.

- Отже, зараз той самий час. Одну подругу без себе не залишаєш. Отак вже й бути, проведете з нами вечір, - як пролунало щедро від пана! - Потім я тебе відвезу. Дивись мені, без дурниць. 

- А якщо зганьблю вашу Величність перед друзями?

- Переживу як-небудь. Адже не вперше, - і хвацько так підморгнув, ніби з натяком.