Розділ 14

Ніколь

Ну що в них за ціни... мені погано стає.

- Так, тут ціни кусаються. Зате популярний заклад. Ти ж зібралася починати нове життя, тож давай, починай вже відразу розкішно, - підбадьорює Даяна, крутячись за столом.

- Я б на тиждень купила продуктів, скільки треба віддати тут за вечерю.

Гортаю туди-сюди папку з меню.

У такі пафосні заклади з Едиком не потрапляла. Навіть на початку його щедрості для завоювання мене.

Але якщо подумати, то навіщо йти в місця, де проводила час зі зрадником?

У цьому ресторані ми точно не були. І хоча б на щось не дуже дороге я все-таки зважуся. Атмосфера приємна, легка музика, фонтанчик дзюрчить.

Що ще треба для розслаблення після роботи пліч-о-пліч з Бараном?

Вирішено, залишаємося.

- Нік, це я тебе, звісно, запросила, але мені, може, не вистачить...

- Все гаразд, не хвилюйся. У мене вийде за себе заплатити.

- Справді не ображаєшся?

- Ну я ж досі не втекла. Тим паче їсти вже сильно хочеться.

Заспокоюю подругу.

Я звикла вже, що вона мене затягує кудись, обіцяє пригостити, та потім натякає, що їй на нас двох грошей не вистачить. А втім, якби не Даянка, то й приводів відволіктися чи розвіятися стало б набагато менше. Тому я не в образі. Раптом і, справді, чудова прикмета - відзначити нову роботу так, щоб у майбутньому пощастило.

Для підготовки до вечора забігла додому. Погодувала кошенятко, трошки погралася з ним. Запропонувала йому нові імена - Сніжок, Зефірчик, Лукумчик - ні на що не реагував. Змінила костюм на сукню. Та часу переробляти зачіску не залишилося. Просто розпустила волосся і побігла на зупинку.

Даяна підготувалася краще. Моя сукня з нових покупок, але все ж більш офісного стилю. На подрузі теж сукня, яскраво-зелена під колір її очей. І така, що ідеально для виходів по ресторанах.

- Ви вже готові зробити замовлення? - до нас підходить з привітною посмішкою офіціантка.

- Запечений з травами лосось на шпинатній подушці і ось цей салатик, - Даяна впевнено тицяє пальчиком у папці меню на свій вибір.

- І мені цей салатик, - додаю від себе до замовлення.

- Основне блюдо ще не вибрали? - цікавиться офіціантка.

- Дякую, я не голодна, - відповідаю з розумінням, що тут і за один салатик заплатити потрібно чимало.

Ще й напої довелося замовити.

Ох, краще поки не думати про рахунок. Інакше розслабитися не вийде.

Поки чекаємо на замовлення, Даяна, як і обіцяла, зливає всі офісні плітки. Навіть стосовно Андрія пройшлася, називаючи його другим після Матвія Сергійовича винуватцем серцевих страждань в колективі. Заступника Демида назвала буркотливим, він не ведеться на красу, і трохи що доповідає про все Барановському. Відданий як пес, а окатий як яструб.

Пробуємо нарешті наші страви.

Тільки чомусь замість одного мого скромного салату, подали ще пасту з величезними креветками і теж запечену рибу, як замовила Даяна. Намагалася пояснити, що моє замовлення переплутали. На що офіціантка запевнила - ніякої помилки. Я потрапила на акцію. Замовляєш одне, отримуєш плюс два на розсуд шеф-кухаря.

- То ось чому такі величезні ціни, - дивлюся з розумінням услід офіціантці. - Спочатку ставлять дорого, щоб потім ще два подарувати. Якби я знала, то взагалі б не переймалася.

- Ем-м... чому тоді мені тільки сік подарували? - дивується Даяна.

- Не знаю. Місце незвичайне, ти ж таке вибрала, - знизую плечима, сама дивуючись не менше.

- Гаразд, нехай так. Місце, дійсно, крутезне. І тут можна зустріти успішних чоловіків!

Подруга поправляє виріз на грудях і піднімається.

Ну все, почалося.

Закочую очі до стелі.

- Даяно, тобі одне тільки треба!

- Не мені, а нам! Я ж не лише про себе думаю. Сходжу в дівочу кімнату, разом з тим роздивлюся, хто є. Не хвилюйся, Нікусю, я швиденько, - ох, заспівала солодко пташка не до добра.

Однією я залишалася недовго.

Невже так близько знаходиться туалет? Адже не більше двох хвилинок пройшло, як подруга повернулася.

- Ніко-Ніко, там... там... - її очі мене лякають, до того витріщається. - Там сам... сам Барановський!

- Сам?

Напевно, я не менше зараз злякано виглядаю.

- Ні, не прямо сам. У компанії неймовірних самців!

- Чого?

Тепер я взагалі до стільця прилипла.

- Ну, в сенсі, чоловіків. Що незрозумілого? Всі троє красені, круті. Один з біцухою ось такою, - показує за розмірами трубу. - Він схожий на головоріза, вірніше, ватажка всіх головорізів. Другий чарівно посміхається, але чомусь його офіціанти бояться. І наш бос, м-м-м... без коментарів, - мрійливо на останньому зітхає.

- Ти не жартуєш зараз?

- Ні-і. Я вирішила спочатку засвітитися біля бару, а потім вже гордою ходою відправитися до туалету. Біля бару і почула схвильований шепіт співробітників - не розслаблятися, бос спостерігає. Ну ти ж знаєш, як я реагую на слово "Бос"?

- О-о-о, - прикладаю долоні до щік.

Краще б Даяна мене розіграла.

- Еге, дуже навіть реагую, - продовжує, захлинаючись від захвату словами. - Простежила, куди нервово косяться співробітники ресторану. І хто ж там? Наш бос! Не тільки їх, а й наш. Ще головоріз теж з ними. Очманіти збіг!