Розділ 11

- Матвію Сергійовичу, я все перевірила. Там на останньому слайді помилка, я замінила, - на ходу тараторю. Даю зрозуміти, що я тут не лише розважалася з Андрієм.

Бос зупиняється, мружить праве око.

- Більше нічого не помітила, крім помилки?

Примружую ліве око в свою чергу. Раптом це наш таємний пароль. То я в справі!

- Помітила…

- І що ж?

- Пил на проекторі. Я все ретельно протерла, стільці розставила, склянки на моє прохання принесли.

Трясця, ну що йому треба?!

Так, був помилковий слайд причеплений у кінці. Незрозуміло до чого на ньому виявився букетик мімози…

Упс.

Починається нервовий тик.

Я тільки до мімози дійшла, як увійшов Андрій. Вже здогадалася, що він начальник відділу маркетингу. Нарада адже тільки для начальства скликалася. То цей балакучий маркетолог миттю змусив зніяковіти, забутися і взагалі хвацько запутав мізки. Зате тепер я знайома з головним офісним спокусником.

- Ну гаразд, спробуємо по-іншому, - бос під ніс собі бурмоче, і вже голосніше додає: - Кава чому з льодом?

- Бо ранок адже. Освіжитися, підбадьоритися, все для вас, - випалюю невинно.

- Незвично якось... - задумливо тягне, але хоч не лається. - Остиглу не люблю, а твою прохолодну розсмакував і щось у цьому є. Один з моїх друзів таку часто замовляє.

Уф-ф! Ще трохи й дочекаюся за шкідництво, що навіть похвалять.

Якщо Барановський ставить наді мною досліди, то і мені тоді можна його дивувати. Звісно, бажано так, щоб дочекатися авансу. Бо з моєю фантазією розганятися все ж ризиковано.

Але комусь же треба розгойдувати нудні плани начальника!

Нарада тривала рівно годину, все чітко за графіком. Ніяких сюрпризів.

Матвій Сергійович суворо вичитував тих, хто затримував проекти від замовників і прибуток гальмував. Андрій встиг мені підморгнути аж два рази, але коли йому дали слово, відзвітував усе докладно та впевнено. Головний бос незначні зауваження робив, більше намагався його топити заступник. Тут своя ієрархія. Доведеться ще у всьому розібратися.

У приймальню повернулася одна. Зайнялася документами на терміновий підпис.

- Головний у себе? - заглядає Даяна, засновуючи в отвір дверей голову.

- Ні, скоро повернеться. Якщо вам потрібно щось термінове передати, залишайте, будь ласка, - показую на місце збоку столу.

Розмовляю ввічливо, але так, що не набиваюся в подруги. Вона сама мене звинуватила у всьому. То якщо вже колеги з одного офісу, отже, просто колеги.

Даяна спритно залітає у середину приймальні. Кидає два папірці з податкової.

- Нік, я це... вчора наговорила зайвого. Не бери в голову, - підлизуватися починає.

- Чужі думки не беру, але осад залишився, - ображено вимовляю.

- Сама не знаю, що знайшло. Напевно, від несподіванки. Потім так подумала, пошкодувала. Давай неприємність замнемо якось, га?

Знизую невпевнено плечима.

Даяна не припиняє вмовляти:

- Твою нову роботу ж треба відзначити! Я пригощаю на знак примирення. Справді, Ніко, не злися. Ми ж частіше тепер будемо бачитися. І хто тобі розповість про місцеві плітки? Найцікавіше проґавиш!

- От навіть не знаю, як я без цього буду жити.

Насупленою залишатися вже не виходить. Даяна так кумедно жестикулює, переконуючи, наскільки вона потрібна мені.

- Ніяк! Тут взагалі не райський куточок. Зжеруть і не подавляться. Вже деякі тебе записали в коханки до боса, а є й такі, що до його заступника.

Ги-и-и.

Це вони ще не бачили наше знайомство з Андрієм.

- Невже я така популярна?

Дивно, дуже дивно…

На минулій роботі особливу цікавість не викликала. Там головною темою для обговорень була коханка власника. Воно й зрозуміло, її вбрання часом викликало шок.

- Ти ж новенька. Ніхто про тебе нічого не знає. Люди хвилюються, цікавляться. До речі, виглядаєш відпадно! Ану, встань, покрутися?

Сміюся і встаю. Ну хто ще серед моїх знайомих такий завзятий шопоголік? У чому-чому, а в стильному одязі Даяна розбирається.

- Неперевершено! - виносить вона вердикт. - Блузка чудово пасує, спідниця нарешті не висить мішком, навіть з макіяжем заморочилася. Ну все! Невдовзі когось тут підчепиш і тоді забудеш про свого фотографа.

- Кхм-кхм!

Від дверей лунає невдоволене покашлювання.

І як у боса виходить вдруге за сьогодні застигати мене зненацька?!

*****

Продовження 

*****

- Віта-а-аю, Матвію Сергійовичу! Мене прислали з документами на підпис, - Даяна розпливається сиропною калюжкою.

Я навіть хвилююся, щоб і, справді, від щастя тут калюжу не залишила.

Барановський їй відповідає кивком.

І цього вистачило! Ух, як у неї затріпотіли війки.

- Ніколь, зайдеш до мене в кабінет через десять хвилин, - видав наказ і зник за дверима.

- Ти жива взагалі? - смикаю скам'янілу Даяну за плече.

- Так-та-ак, він ще ніколи мені не кивав ось так от виразно. Піду я, - і ще раз кидає мрійливий погляд на жадані двері. - Відзначати обов'язково будемо. Я ж не відчеплюся!

- Іди вже, домовимося потім, - машу їй.

Взагалі я відхідлива, довго не буду сердитися. Але Даяна вчора відкрилася з неприємного боку. Замість того щоб підтримати, якщо називається подругою, взяла і наїхала. Можливо, розкаялася, вона ж запальна, часто необдумано щось ляпає.

Я можу забути її образливі слівця в якості непорозуміння. Тільки ставлення Даяни до Барановського не змінилося. О так, я ж бачила, як вона задивлялася на боса палаючими очима. Тож і навряд чи пропало бажання зайняти моє місце.

Боса застаю за... грою в шахи.

Ще вчора помітила, що фігури не стоять на початкових позиціях. Мало не повернула на місце. Хвалю себе, що не влізла в святиню начальника. Тьху-тьху-тьху! Ще не вистачало торкатися до його улюблених шахів.

- Зараз, почекай, - зосереджено тре лоба Матвій, продовжуючи свою важливу справу. - Моя партія триває місяць. Ось-ось я закінчу, - ходить білим ферзем. - Гаразд, перервуся. Трохи відволікся і вистачить.