Розділ 10/1

У конференц-залі видихаю нарешті спокійно. Даремно, напевно, підсунула босові каву з льодом. Нічого він не розуміє в популярних кавових напоях. Ще й шматочком льоду мало не подавився... Ох-х!

Врятував мене якийсь важливий телефонний дзвінок. Але навздогін отримала гнівний примружений погляд із попередженням.

- Знову я перший, чи що? - до залу входить чоловік у стильному костюмі з розстібнутим недбало піджаком.

Треба зауважити, цікавий чоловік, трохи нижче за Барановського, але теж високий, якщо порівнювати зі мною. Приблизно мого віку, очища великі та чіпкі, а як сліпуче посміхається…

Ой, то це мені?

- Помилочка. Я прибув другим, - ближче підходить, підхоплюючи з таці дві склянки. - Ми ж не знайомі, вірно?

- Н-ні, - мотаю ще навіщось головою.

- Тоді час виправлятися!

Як?

Завмираю з пультом в руці. Я взагалі-то перевіряла - чи всі слайди на екрані в потрібній черговості йдуть.

Незнайомець наповнює склянки водою з кулера. Одну простягає мені.

- Інших напоїв не знайшлося. Тож не розгулятися. Уявімо, що це келихи!

І простягає свій уявний келих до мого. Ну і що тут робити. Цокаюся на автоматі.

- Я Ніка, - після ковтка прохолодної освіжаючої води, називаю себе.

- Я Андрій, - грайливо підморгує. - Звідки ти, Ніко? Я таким злим був з ранку, а зараз побачив вродливу дівчину і-і... Ух, як підбадьорився!

Про всяк випадок, обережно очима туди-сюди поводила. Інших дівчат немає.

Отже, вродлива я?

Справді, чи що? Я-я?!

Вчора консультант з оптики, сьогодні один із співробітників в офісі. До того ж красунчик.

Що таке діється, людоньки!

Звикай, Нікусю, звикай. Зрозуміло ж, Андрій ще той бабій. Я просто нове обличчя для нього, ще не спокушене, тому цікаве. Приземляю себе.

Ох, все одно крильця за спиною розкриваються, і посміхатися у відповідь захотілося. Лестить мені Андрій, але як вміло взяв і підвищив затьмарений настрій через суворого боса.

Ось він би помітив перевтілення!

Не те що барани грубі всілякі.

- Якщо вже ми разом випили, можна переходити до наступної частини знайомства, - несподівано розкриває ширше руки.

Ні-ні, я ще не готова обійнятися.

Ми ж випили лише по декілька ковточків води.

- Давайте я вам краще розповім, ким тут працюю, - випереджаю занадто активного Андрія, а то хіба мало.

Начебто, він і не збирався хапати в обійми, таким чином піджак поправляв. А я зніяковіла. Все ж таки вдвох з малознайомим чоловіком у залі.

- Оу, ти ще й працюєш, - тягне усмішку. - Доброю феєю? 

- Еге, майже. Новою помічницею для Матвія Сергійовича.

Андрій за лоба хапається.

- Звісно! І як я не здогадався. Вчора відпросився, не зміг доїхати до офісу. Отже, ти і є та сама?

Здригаюся.

Навіть спокусник Андрій знає, хто я? Та сама, в сенсі, безпам'ятна зла однокласниця?

- Ну-у... я не зовсім та, мене ж сплутати можна.

- Так, але ти одна зараз помічниця. І я тому запитав. Та сама бідолаха? У тому сенсі, що смак у боса на помічниць, звичайно, пречудовий, але ж і ганяє потім.

- Нічого, я побігати люблю.

За таку зарплату не скаржуся.

- Частіше тоді пробігай повз мого кабінету у відділі маркетингу. Заглядай у гості. У мене знайдеться для гарної дівчини не тільки вода.

Треба ж, чарівний, привабливий, гостинний.

Та що там, Андрій вміє розташувати.

- А вам кошеня, випадково, не потрібно? - питаю, записуючи нового знайомого до списку нахабних, але приємних чоловіків.

Барановський не там, якщо що!

- Ого, Нікулю, ти прямо так одразу з подаруночками, - Андрій чеше потилицю. - Може, і потрібне. Але тільки кішечка. Темненька, з пекучо-чорними оченятами і соковитими губками, - на мої подивився, ніби з'їсти зібрався.

- Я про справжнє кошеня, - задкую після таких спекотних описів. - Тільки моє кошенятко - хлопчик.

- Ні-ні-ні. Я холостий, мені дівчатка потрібніше.

- Гей! Холостий, розлучися спочатку, - як раптом у нашу розмову влазить (ну хто б ще міг так?) сам Барановський.

Я помітила появу боса трошки раніше Андрія, та хіба його зупинити? Голос гучний, бадьорий і сміх у нього заразливий.

- Матвію, я ж вчора тому і відпросився. Отримував свідоцтво про свободу! Все, тепер знову холостяк на полюванні!

- Ну то вітаю. Ходи собі, насолоджуйся. І не відволікай мою помічницю від важливої справи.

Ой-ой.

Затісно стає у просторому конференц-залі під перестрілкою важких поглядів чоловіків.

- Матвію Сергійовичу, ображаєте. Я допомагав вашій помічниці освоюватися. Завжди з відкритою душею до колективу.

- Угу, послухаю твою доповідь на зборах, холостяцька душа, - підколює бос, і мені киває слідувати за ним.