Розділ 8

До кінця першого робочого дня навалилася втома. Особливо морально вибилася з сил. На минулій роботі й побільше завдань доводилось виконувати. Але там було якось тихіше, спокійніше.

Тут же новий бос раз у раз до себе викликає. Поки не змушував проходити на пам'ять перевірки, але іноді ловила на собі його красномовний погляд: "Що ж ти, Ніколь, приховуєш, що пам'ятаєш мене? Виведу, обов'язково виведу тебе на чисту воду з болота брехні».

От наче вструмляв очищами кольору грозового неба гвинтики під шкіру, і з ледачою усмішкою хижака там провертав.

Так, нехай я брешу! Але і він би міг сам повідомити. Бач, який. Принципово хоче почути від мене. Упертий Баранище, ось він хто.

І його нахабна коханка застрягла в думках. Начебто непогано розпрощалися. Ну для неї, напевно, жахливо. Бо я ж сама люб'язність була. Все одно щось турбує...

Чому вона погрожувала вітчимом? І хто вітчим у Матвія Сергійовича?

Трохи відволіклася, коли начальник відпустив у відділ кадрів. Там я зустрілася з Софією Іванівною. Побалакали трохи, домовилися як-небудь разом перекусити в обідню перерву. Так би мовити, обмінятися враженнями від нового місця роботи.

У бухгалтерію, де знову зустрінуся з Даяною, йти не довелося. Софія Іванівна взяла мої дані банківської картки, і оформила все сама. Ну пощастило хоч, я ще новенька, але вже є свої люди. Не пропадемо!

- Боже, здійснилося! Здійснилося! - через годину я, не стримавшись, кричу.

Відчиняються двері з кабінету боса. Матвій Сергійович виходить з телефоном у руці, як ніби раптово перервав розмову. Уважно придивляється. Можна подумати, шукає третє око на моєму переніссі.

- Що сталося? Що здійснилося?

- Диво повернулося до мене! - щасливо відповідаю, готова навіть заверещати від радості та сльозинку пустити.

Стримуюся, звісно. Барановський ще не готовий до всіх проявів моїх бурхливих емоцій.

- Яке диво? Пам'ять?

Тьху, він знову за своє.

Кому що, називається.

- Я отримала зарплату на картку! - не бачу себе, але відчуваю, як від задоволення свічуся.

- А-а... зарплату, стільки галасу підняла, - бос миттєво втрачає інтерес, невдоволено насупившись.

Відволікла через дрібниці. Як я посміла?!

- Матвію Сергійовичу, дякую, що дотримали обіцянку. Мені нарахували всі борги з минулої роботи. І там навіть більше, я менше чекала…

- Відсотки накапали за затримку. Не хвилюйся, зайве не відберемо.

- От дякую, так дякую! Просіть тепер позапланові кави, скільки завгодно! - обіцяю на радощах, про що навіть не думала.

Матвій Сергійович більше не хмуриться, розгладився лоб, і тінь посмішки з'явилася на його обличчі, роблячи більш помітною ямочку на підборідді.

- Мені цікаво, а що ще тебе настільки може потішити?

Як що?

Більше ніж повернення боргів моєї зарплати???

- Нова зарплата, премії, аванси.

- Лише це, Ніколь?

- Ще котики, - додаю до списку.

Насправді, у мене набагато більше потреб і захоплень. Але вивертати душу настільки не хочеться. Інакше можу забутися та ляпнути щось із минулого, про що нібито не повинна згадувати.

- Ну ти даєш, - хитає докірливо головою. - Ти хоч не зведеш мене з розуму раніше закінчення випробувального терміну?

- Ду-уже постараюся, Матвію Сергійовичу.

Що саме “постараюся”, це вже не уточнюю. Там як піде, подивимось.

Я теж хвилююся, як би Барановський не викинув що-небудь таке приголомшливе, від чого мене звільнять раніше попередніх помічниць. Ще жоден начальник не тримав мене у такій напрузі. Кожне слово з ним треба продумувати наперед. Ніби ми граємо партію в шахи, і ще невідомо, хто виявиться переможцем.

До речі, в кабінеті Матвія є окремий шаховий стіл з розставленими фігурами ручної роботи. Пам'ятаю, в школі він цим захоплювався, займав призові місця на шахових турнірах. Отже, захоплення не пройшло. Як і пам'ять моя... не знаю навіщо, але ясно пригадую, як щиро вітала його з перемогами.