Розділ 7

Схему розташування кабінетів роздрукувала для себе на перший час. Поки для мене все тут нове можна й заплутатися. Бос же з вимогами “терміново, тобто, бігом!”, навряд чи буде чекати, коли я поступово освоюся. Ще й додатково навантажить, аби підлікувати мою пам'ять.

Після другої чашки кави, Барановський трохи подобрішав, гарчати перестав. Але думаю, що ненадовго. Його відволікали співробітники, смикали без кінця заступники з терміновими питаннями. Непросто, напевно, стояти біля штурвала такої великої корпорації.

Тільки за документами він генеральний директор, а прізвище власника з основним пакетом акцій інше - Штольц. Оце я відразу підмітила, хоча поки не розібралася що до чого.

Відношу документи начальнику відділу постачання. Та раптом натикаюся в коридорі на мою добре знайому Даяну.

Ой-й! Дійшло, але пізно. Я ж так вчора розгубилася, що навіть досі не повідомила їй.

- Ніко! - Даяна викочує здивовані очі. - Ти як тут опинилася?

- Забула тобі відразу зателефонувати, не ображайся. Сама лише вчора дізналася, що буду тут працювати.

- Що, таки розвалилася фірмочка через борги? - відразу здогадується.

- Угу, спочатку розорилася, а потім Матвій Сергійович її собі привласнив.

Подумалося ще - як і мене, у сенсі небезпечно-наближеної посади.

- Слу-ухай, ну і справи! Ми тут усі в курсі, що бос уклав якусь вигідну угоду за чужі борги. Та я не знала, що це тебе торкнулося. Ніко, ти повинна була мені повідомити в першу чергу. Я ж тут на непоганому рахунку, раптом би краще місце для тебе вибила. У моїй бухгалтерії, наприклад! Зараз якраз з'явилася вільна ставка.

Даяна вимовляє це все на одному диханні.

- Нас приймали не за вибором місця, а куди вважатимуть за потрібне.

- Тільки не кажи, що тебе закинули на склад? Невже знову починати все доведеться спочатку. От лихо-лишенько, співчуваю тобі.

Кхм... що в мені подрузі підказало, ніби я далі складу в їх розкішному офісі не годжуся?

Дивно, звісно. Ми ж разом вчилися. І я багато допомагала Даяні в той час.

- Ні, не на склад. Якось вийшло, що я зайняла посаду... помічниці біг боса.

- Ти-и?!

Ой, здається, Даянці погано. Зблідла, рота відкрила, ніби ось-ось задихнеться.

- Поки на випробувальний термін. Далі подивимося, - додаю, хвилюючись за її стан.

Студентська подруга хапає мене за руку та тягне до глухого кута за ліфтами.

- Я повірити не можу. Нова помічниця. Не я! А ти, Ніко!

- Розумію, самій ще не віриться.

- Але ти уяви, як мені? Пам'ятаєш, я ж з тобою ділилася, що мрію зайняти посаду особистої помічниці нашого неймовірного боса?!

- Так, але ти його звіром називала.

- Навіть як звір він неперевершений! Красень, розкішні тачки, поїздки за кордон, можливості, уф-ф-ф, - стискає кулачки, кажучи із захопленням і болем. - Я тричі просилася у відділі кадрів!

Я жодного разу... але іншого вибору й не дали.

- Дано, ти ж не думаєш, що я навмисно зайняла твоє місце?

- А як мені думати?! - розлючено пирхає.

- Думати, що ми будемо тепер в одному офісі, частіше бачитися, разом обідати.

- Еге, і не ти просиджувати дні за нудною роботою, вислуховуючи нескінченні причіпки від головбуха. Вона взагалі таке жорстоке стерво, тільки й любить накидатися.

Вже не зауважую вголос, що подружка «по знайомству» збиралася допомогти мені з влаштуванням на свою нудну роботу до жорстокої стерви. Її ж і без того ковбасить, що я посміла зайняти бажане місце.

- Зрозумій мене вірно, я тут лише заради зарплати, - правду кажу.

- Авжеж! Заради чого ще йдуть до олігархів помічницями!

- Не віриш, я не буду доводити. Про мою проблему з виплатами за квартиру, ти сама знаєш. І про те, що сиділа на минулому місці без грошей…

- Краще б чесно зізналася, як отримала посаду? - відмахуючись, перебиває. - Як тебе взяли, цього я взагалі не зрозумію!

Дивлюся на годинник. Скоро подача кави і перехід до третього плану дня. Тож мені треба терміново летіти назад у приймальню.

- Напевно, з урахуванням того, що я раніше обіймала посаду помічниці заступника. При цьому виконувала роботу за себе, самого заступника і за секретарку-коханку головного начальника. Дещо і за інших теж перепадало. Щось та спрацювало. Мені ближче з досвіду така посада. Пробач, але я повинна бігти.

Прямую до ліфтів, натискаю кнопку виклику.

- Тобі, звісно, ближче, а я навіть шансу не отримала, - Даяна у спину бухтить.

- Раптом ще все попереду? Не впадай у відчай!

Більше не знайшла, що казати і чим заспокоїти засмучену подругу. Пірнула в ліфт і понеслася наверх.

На язиці крутилася правда.

Та чи варто зізнаватися…

Даяні прикро, що я зайняла її місце. А як там вийшло, її навряд чи заспокоїть. Та й сумніваюся я тепер, що ми зможемо як раніше добре спілкуватися.

Якщо згадати наші зустрічі в кафешках, то вони нагадували хвалькуваті виступи - в якому вона крутезному місці працює, які смачні фуршети на корпоративах, скільки разів зловила погляд боса і все таке інше. Щодо мене, Даянці звичніше жаліти і співчувати.

І тут раптом ми помінялися місцями…