Розділ 6/1

- Так от, він взагалі до всіх домагається. Трохи що, відразу лізе під спідницю, - ділиться далі справами Яночка.

Помічаю в її зізнаннях неточності. До неї навіть без ліфчика не поліз. А вона гарненька дівчина. Тільки сильно ображена. Мій досвід підказує - слова ображених треба ділити на три.

Виключати коханку не можна, але то не факт, що їх одночасно натовп.

- Раджу безкоштовно і від щирого серця, - прикладає вона руку до грудей, ніби сама найчистіша щирість. - Матвій любить тільки добре охолоджену каву. Можна і з льодом подавати, не шкодуй нічого. Та-ак, що ще, що ще... - хитренько мружиться. - Кокосове печиво він обожнює. Частіше пригощай. Солодкими духами обливайся. І обов'язково! Розприскай їх у нього в кабінеті. О-о... такий задоволений і вдячний стане. А якщо скаженіє, тоді терміново роби тоненький голос і часто чхай. Взагалі допомагає відмінно!

- Що з приводу документації? - підштовхую колишню помічницю до більш важливих питань.

- Я все для тебе вже підготувала, - вона махає мені зазирнути в монітор. - Бачиш, тут папки, папки, всякі файли. Запам'ятай, Матвій любить, коли вони в хаосі, порядок його дратує. Ух, звіріє. Творча натура, розумієш?

- Ні-і, - верчу головою.

У мене вже вуха болять від балаканини Яночки.

Якщо так подумати, то з такою допомогою, краще б розібралася сама.

Але компромати цікаві. Тепер я знаю, що Барану-Барановському не подобається.

- Ніко, можна я вже піду? А то Звір скоро приїде. Сьогодні перед офісом ще за першим планом їздив на зустріч з партнерами.

- Важливе ти мені все розповіла?

- Авжеж! Ой, ні, почекай, - Яночка цокає язиком. - Ще дві поради дарую. Якщо візьме на зустріч з партнерами, то ти там не мовчи. Як слід лайся, скаржся на боса, розряди обстановку. І це. Ось так і ходи по офісу. Очманілий стиль!

- Зрозуміла, дякую за поради. Якщо поспішаєш, то…

- А коробку до ліфта донести? Ти ж обіцяла!

Ну що робити, несу важку коробку колишньої помічниці. Вона цеглини туди напхала, чи що? Одне заспокоює, мої закипілі вуха охолонуть після її балаканини.

Відправила Яну в ліфт, ручкою помахала. Тільки за нею зачинилися дверцята, як відчинилися в іншому ліфті.

А я так і стою з піднятою рукою. Задумалася та не відразу опустила. Тепер уже викручуватися треба. Енергійно далі махаю.

- Вітаю, Матвію Сергійовичу! Рада вас побачити другий день поспіль!

Брови боса звично повзуть собі вгору. Ну вони у нього взагалі дуже рухливі.

- Так, вітаю, - якось сухо, навіть прикро. - Зустрічати в коридорі мене необов'язково. Краще у приймальні на своєму робочому місці. Або ти перевіряла, чи згадаєш знову?

Ой-ой, наче підловити вирішив з ранку. Ото ні вже.

- Ми вчора як зустрілися, досі я це ось... під враженням.

Хотіла сказати інше - від гикавки мучуся, нервово тремчу, сни з баранами непокоять. Кепські справи такі. Дайте хоча б зарплату.

Ну гаразд, не можна ж в один ранок усім шокувати відразу. Я повинна показати себе кращою заміною ображеної Яни. Ввічливо не давати мене розкусити.

- До речі, як прийом обов'язків у колишньої помічниці? - цікавиться бос, пропускаючи мене першою у приймальню. 

- Добре! Вона мені дуже допомогла.

- Ясно, - киває, кидаючи погляд на мій стіл. - Зайве прибрати. Яна могла здатися дурною, але вона не завжди поводилася так. Завдання якісно виконувала, але повільно. Мені треба швидше. Терміново, тобто, бігом! І ще деякі моменти виникли. Спробуй не зробити тих помилок.

- Спробую, Матвію Сергійовичу, - обіцяю я.

Йому обіцяю, собі поки ні. Хіба мало, раптом знадобляться добрі поради від Яночки. Таємну зброю треба тримати при собі. Кокосове печиво, солоденькі духи, тоненький голос вдома репетирувати.

Ні, я взагалі спокійна і майже неконфліктна. Але я запаслива, це так. Якщо що, все готую заздалегідь. 

Матвій Сергійович дає мені аж дві з половиною хвилини на створення корпоративної пошти. Швиденько реєструюся, відправляю йому. Звіряюся. Рівно дві хвилини. Вклалася!

На мою нову пошту тут же приходить докладна інструкція з незвичайними графіками. Не один план дня, а відразу три. Кожен розбитий за ступенем важливості. Так розумію, в обов'язки помічниці входить стежити за кожною хвилиною. Ні на секундочку розслаблятися не можна. Яна, мабуть, не витримала, і для поступок спокусити хоча б намагалася, але і те не вдалося. Попередниці не пощастило.

Ой, поки думала, залишилося півтори хвилини для подачі кави. Барановський, схоже, схиблений на точності. Ну хто вимагає подавати йому каву рівно о дев'ятій годині дев'ятнадцять хвилин?

А ще на мене докірливо коситься. Мовляв, ну і дивачка ти, пам'ять відшибло.

Деяким навіть корисно її відшибати, щоб настільки не перенапружувати щохвилини ні себе ні інших.

З чашкою гарячої ароматної кави (поки що без льоду!) заходжу в кабінет.

- Я вам відправила на пошту, що більшу частину інструкції переглянула. Ознайомилася, невдовзі і решту опрацюю.

- Читай-читай, для пам'яті корисно, - здається, що пожартував, але я ловлю його на тому, як пильно спостерігає за моєю реакцією.

Ох-х.

Зберігати незворушний вигляд, виявляється, занадто нервово.

- Якісь будуть ще доручення?

- Для першого дня сильно не стану ганяти, - навіть тішить. - Перевір після Яни всю документацію, Розсортуйте по папках, стеж за моїм першим і другим планом дня. У третій заглядай після обіду. Поки все.

Киваю, на вихід йду.

- Ні, почекай, Ніколь.

- Так, шановний босе?

Сподіваюся, мій нервовий тик несильно помітний до крісла начальника.

- Кава смачна, не охолола. Другу чашку неси.

Отакої...

- У графіку час інший стоїть. Через годину дванадцять хвилин подавати.

Ну а раптом перевірка? То я нагадала.

Вирішила перестрахуватися.

- Он як ти все швидко ловиш і запам'ятовуєш. А про головне, вона, дідько, забула!

І як плеснув долонею по столу. Напевно, мене уявляв, коли плескав. Смачно так шльопнув, аж стіл затремтів. Я теж затремтіла разом зі столом.