Розділ 6

У перший робочий день на новому місці злякано підскочила раніше будильника. Довго заснути не могла. Стільки думок важких крутилося в голові. Мене, справді, візьмуть? Раптом пропозиція від Барановського виявиться розіграшем? Він не повірив мені та теж у відповідь пожартував. Приїду, і скаже - ну що, розіграли одне одного, можна і посміятися.

Ні-ні, я сміятися не буду. Але він почує від мене ВСЕ!

Біжу в душ з думками, що більше не варто для прискорення засинання рахувати баранів. Вони ж так і наснилися мені! Гналися навіженим стадом. А попереду ватажок. Найбільший, сіроокий, кучерявенький, людським голосом кричав, що я його ніколи не забуду.

Ну я і прокинулася на годину раніше будильника.

Дві чашки кави мало допомогли. Холодний душ більше змусив підбадьоритися.

Зібралась і в дорогу. Добре, що шлях до нового офісу вдвічі коротший. Пару зупинок проїхати, й буду на місці. А після роботи зможу пішки прогулятися. То й на проїзді заощаджу, і повітрям подихаю після задушливого офісу. Якщо візьмуть, звісно ж. Поки ймовірність розіграшу не можна виключати.

Будівля корпорації кинулася відразу в очі ще з зупинки. Це повз мого минулого місця роботи можна було пройти і не звернути уваги. Тут же спробуй, коли така велика сучасна будівля попереду, відблискуює променями на скляному фасаді.

Я навіть призупинилася на хвилиночку. Оглянула себе в натертій до блиску стіні. Начебто непогано. Все гаразд, волосся підняла шпилькою. Костюм не пом'явся в автобусі.

На прохідній нерішуче називаю прізвище. Впевненості немає, що пропустять.

О диво, пропускають з поясненнями, що мені потрібно піднятися на ліфті на останній поверх.

До-обре.

Схоже, про мене не забули. Поки заздалегідь не тішуся, більше хвилююсь. Адже ось-ось я зустріну його. Боса, якого взагалі не згадала!

У просторий ліфт потрапляю з іншими співробітниками. Зрозуміло, що вони тут працюють. Невимушено базікають між собою. Дівчата перед дзеркалом крутяться, поправляють зачіски.

Моя впевненість падає з кожним поверхом. Здавалося, виглядаю непогано, а тепер сумніваюся. Тут усі такі стильні, одягнені за дрес-кодом. Але це ні в яке порівняння не йде з моїм простеньким костюмчиком. На минулому робочому місці особливо не переймалася, та там і дрес-коду ніякого не було. І я ж не займала посаду помічниці головного боса!

Все-таки доведеться виділити частину грошей на новий одяг. Якщо візьмуть і зарплату віддадуть з минулого місця роботи.

Перед відчиненими дверима в приймальню кроки якось самі собою нерішуче сповільнюються. Намагаюсь налаштуватися. Страшнувато щось…

Гей, Ніко, зберися! Не з'їсть адже тебе Баранище!

А раптом буде голодний?

Внутрішній голос не допомагає, ще більше залякує.

Струшуюся, та заходжу з уявним стусаном для прискорення.

- Доброго ранку. Мене звуть Ніколь, я прибула на посаду помічниці Матвія Сергійовича.

- Дуже навіть співчуваю, - гмикає білявка з асиметричним каре, кидаючи на мене невдоволений погляд.

- Ви щось знаєте? Бос мене брати передумав?

- З вами неясно. Але мене він зате не передумав звільняти!

Голосно схлипнувши, вона закидає речі з ящиків столу в коробку. Поки перемикається на більш важливі справи.

Отже, вона і є колишня помічниця. Здогадатися нескладно. І помітно, що білявка не радіє звільненню. Хоча сама мені поспівчувала. Які ж тут усі загадкові.

- То я у вас повинна приймати справи?

- Угу, - з бурчанням вона далі збирає коробку.

Похмура обстановочка. Начебто я нахабно відбираю чуже місце.

- Ви не подумайте, що я хотіла вашого звільнення... - не можу довго мовчати у миті незручності. - Я тільки вчора дізналася. І теж не впевнена, що пройду випробувальний термін.

- Оце правильно. З ним, - ображено киває на зачинені двері. - ніякої впевненості. Переплутала документи, запізнилася разок або випадково принесла каву без ліфчика. І ось... отримала коробку замість поїздки з босом на море. Звір він!

Хм-м... Дуже цікава історія. Але взагалі для мене незрозуміла.

Те що переплутала або запізнилася ще можна зрозуміти. Як випадково без ліфчика каву подавала? Їй спекотно стало, або... в коханки бажала попасти? І на море навіщо саме з босом? Навпаки ж у відпустці хочеться відпочити від начальства.

Міркування тримаю при собі. Ми навряд чи з білявкою одна одну зрозуміємо. А справи прийняти треба. За них з мене запитають, якщо колишня помічниця втече. Та вийде, що перше ж завдання вже провалила.

- Мені шкода, що так вийшло. Давайте все-таки розберемося зі справами? Я вам потім коробку до ліфта донести допоможу, - пропоную з обіцянкою підтримки.

- Гаразд, я - Яна. Вийшло як вийшло, чого вже тепер. З такими вимогливими більше не буду зв'язуватися. Ти начебто нічого так, проста. Тож я все тобі розповім. Слухай уважно, можна записувати.

Ну все, я готова. Слухаю.

- У боса є коханка. Можливо, й не одна!

Он як... дивно у нас “справи" приймаються.