Розділ 5

- Як завтра? - лякливо виривається, і я подумки собі затуляю рота. Мені ж вигідно отримати скоріше зарплату. - Отже, завтра, зрозуміла. Обожнюю вівторки!

Ще не розпочалася сумісна робота, а боса вже доводжу до кипіння. Матвій Сергійович хитає головою. Як знала. Попросить ще довідку від психіатра!

- Завтра приймеш справи у колишньої помічниці. І ще зауваж, безпам'ятна Ніколь, я вимогливий начальник. Не терплю безвідповідальність і запізнення, - прямо так припечатує з грізним натяком. Ну хоч довідку не попросив.

- Фух! Нарешті!

- Що? Згадала? - знову він стрепенувся.

- Нарешті у мене буде серйозний начальник, - пояснюю з люб'язною посмішкою.

Матвій Сергійович на це, лише гордо змахнув головою. Ніби як, він взагалі неперевершений з усіх начальників, нема чого тут і порівнювати.

- Всі подробиці, куди і о котрій приходити з документами, повідомить мій заступник.

У нового боса в цю мить задзвонив телефон. Він відразу відповів, і стрімко попрямував на вихід із залу.

Так розумію на “До побачення, безпам'ятна Ніколь” можна не чекати. Бо не панська то справа, ввічливо прощатися з підлеглими. Тим паче я ще тільки збираюся ризикнути з випробувальним терміном. Поки офіційно не прийнята. Та ймовірність висока, що до завтра Бараняча Величність одумається і пошле мене кудись, аби від нього подалі.

Нехай тоді одумується, коли зарплату поверне!

Ледве вирвалася з лап допитливих колег. Не стала приховувати, що отримала пропозицію працювати особистою помічницею Барановського. Все одно ж дізнаються.

Вітали млявенько, з важкими зітханнями. Більше за інших пораділа за мене Софія Іванівна, її теж залишають з переведенням у відділ кадрів головного офісу. Ольга скиглила, що вона б душу продала за моє місце, але хоча б не доведеться нову роботу шукати. Її візьмуть у відділ менеджерів з продажу. Розумію, вона б більше раділа, якби місце помічниці не спливло з-під її носа.

Трохи пізніше заступник Матвія Сергійовича сам мене смикнув і врятував від балакучих колег. Вони стільки припущень робили, як я так його хвацько зачепила. Одні вирішили, що переплюнула їх у жіночому спокушанні, інші припустили, що я блиснула інтелектом. Просили навчити. Послалася на докладне резюме, пообіцяла дати бажаючим у якості зразка. Мені не шкода. Раптом людям стане в нагоді. Мені от якось не те допомогло…

- Чесно кажучи, я здивований такому рішенню боса, - гмикає заступник.

Той самий чоловік у синьому піджаку, який був приставлений за мною наглядати.

- Босові видніше, - розгублено бурмочу.

Адже я здивована ще більше!

- Припустимо, - знизує плечима. - Наполегливість ти показала відмінно. Трохи руку мені не відкусила за своє завдання. Що ще в тобі таке є дивовижне? У Матвія Сергійовича лише від твого імені гикавка напала, коли побачив серед інших.

- Я вмію допомагати при гикавці. Знаю таємні техніки. Якщо що звертайтеся, швиденько вилікую.

- Бач яка. З перчинкою буде помічниця. Але ти заздалегідь не тішься. Нашому босу догодити нелегко. Зайву балаканину він не любить.

- Гадаєте, не пройду випробувальний термін?

Заступник почухав задумливо підборіддя. При цьому прискіпливо мене розглянув, як під мікроскопом побувала.

Але і то не настільки зніяковіла. Вогненебезпечні погляди Барановського діяли на мою психіку жорсткіше. Він же в мій мозок намагався пробратися і встромити там срібний кілок з ініціалами.

- На посаду моєї помічниці пройшла б. Подобаються такі жваві та спритні дівчата, - підморгує зі схвальним кивком. - З приводу Матвія Сергійовича... ем-м... важко відповісти. Він часом поводиться надто непередбачувано.

О та-ак, передбачуваністю він не страждав навіть у школі.

Далі Демід Ігорович, так назвався заступник, переходить до справи. Пояснює, які потрібні документи, де знаходиться приймальня та інші питання для початку першого дня.

Чи знає причину заступник?

Якщо так, тоді б міг інакше жартувати.

Можливо, Матвій приховав від усіх головну причину. Незручно ж зізнаватися, що ось, була така дивакувата однокласниця. Пам'ять геть втратила. І не згадала навіть Мене, незабутнього для великої кількості жінок. То я її візьму на той час, поки напевно вже не згадає. Потім звільню, мені ж не звикати звільняти.

Дорогою додому і не те приходить у розгублену голову після всіх потрясінь нервового дня. Раптом Барановському нудно? І він вирішив підкинути мені випробування?

Сподіваюся, до метання стрілами не дійде. А то хіба мало, як він мою пам'ять повертати буде. Про всяк випадок, треба повідомити, що у мене непереносимість гіпнозу, стріл і, додала б, однокласників, але так себе можу видати.

Все ж таки вирішила, що язик за зубами тримати безпечніше. Чим довше не пам'ятаю, тим більше зароблю. Якщо раніше не звільнять, звичайно. Матвій ясно дав зрозуміти, що все-все “нагадає” при звільненні. Виходить, два в одному. Якщо одне станеться, то й відразу інше.

Запасний варіант теж продумала. Отримаю зарплату з минулого місця, буду потихеньку нове щось шукати. Бо навіть заступник сумнівається, що я пройду випробувальний термін. Та це він не знає про умови!

Отже, в моїх інтересах допомогти новому босові про них забути…