Розділ 4

- Ніко, тебе хіба не вигнали? - колеги могли б для пристойності дивуватися менше.

- Ви ж чули, - киваю на всемогутніх для жалюгідних нас.

- Почекайте, як це закінчилися місця?! - скрикує колишня секретарка-коханка. - А я? Мене на десертик залишили? На закусочку?

- Угу, з вами попрощаємося урочисто. Двері там, - змахує могутньою рукою Барановський, показуючи напрямок. - Тільки не переплутайте вихід. Як переплутали місце, куди приїхали в такому вульгарному вигляді.

Все, ображена головна красуня скаче на підборах до дверей. Взагалі багато хто спохмурніли. Але варто поглянути на впевненість нового власника, холодок пробігає по шкірі.

Яке тут відстоювати права? Та й немає їх у нас. Фірму закрили фактично. Пощастило, що хоч хтось поверне нам зарплату, інакше б взагалі залишилися ні з чим.

У кінці зібрання наважуюся підійти до повністю незнайомого боса. Ну я його не знала таким! А він про мене, бачте, тримає свою думку. Тьху, йому на баранячі роги. Нехай погнутися від шкідливості.

- Матвію Сергійовичу, ви казали, що повідомите мою посаду пізніше. Вже можу дізнатися?

Насправді, чекаю найгіршого.

Я б не питала, але якщо вже витратила стільки часу даремно, чому б і не з'ясувати наостанок. Зарплату хочу. Мені треба розстрочку платити за квартиру.

Новий власник оглядає мене оцінюючим поглядом. Чомусь його оцінка ковзає від голови до ніг, потім назад, затримуючись на грудях. Чомусь там собі гмикає. Отже, не вразила. Еге, зараз від страждання помру!

- Ви пам'ятаєте про моє завдання, Ніколь Михайлівно? - запитує, піднімаючи зацікавлено брови.

- Так, звісно. Ви просили згадати, чому мене знаєте, - слухняно називаю, навіщо до мене чіплявся.

- І як? Згадали?

- Так, Матвію Сергійовичу.

- Тоді вперед. Кажи, якщо згадала, - ось уже в нього усмішка повзе в передчутті.

У мене є теж передчуття. І воно застерігає - не квапитись із зізнаннями. А то хтозна як проти мене обернуться.

***

Кхм-кхм…

- Одного разу я на побачення поспішала. Пам'ятаю, день видався спекотним, як сьогодні приблизно. З ранку дощик пройшов, а потім і сонце палило. Бігла до парку в новеньких босоніжках і білому сарафанчику. Як раптом якийсь олігарх на люксовій тачці різко загальмував. І облив мене всю! Ну, я тоді вилаялась, обурилася, звісно ж. Нащо псувати мій вигляд на побаченні? То той олігарх схожий на вас. Навіть не вибачився. Вітаннячко, ще раз. От знову зустрілися.

- Ніколь! - у голосі Барана-Барановського пролунали металеві нотки, а брови ще вище на лоба поповзли. - Я б ніколи не запам'ятав швидкоплинну лайливу дівчину.

Тобто, не заперечує, що міг облити їй сарафанчик? У-у... негідник! Все зрозуміло з ним!

Така історія в моєму житті, насправді, трапилась. Але так, не з ним.

- Все, тепер більше згадала, - піднімаю руку, як перед вчителем.

- Ну і?

- Одного разу я вас врятувала. Пам'ятаєте, тоді в кафе? Ви вдавилися бургером, а я не розгубилась. Я-як довбанула кулаком по спині. Відразу вам полегшало. Хоча ви і звинуватили мене, що не давилися і змусили прогнати потім з кафе.

Під час моїх цікавих розповідей, Матвій Сергійович то зло сопів, то куточки губ тремтіли, ніби ось-ось і розсміється.

Але він тримається наче кремінь. Відкашлюється та суворим тоном питає:

- Все? Більше безглуздих історій не буде?

Можна подумати, я вигадала!

- Поки що ні. Потрібен час, щоб в голові прояснилося. У мене відмінна пам'ять, ви не подумайте, не короткострокова. Але вона працює не довше, ніж на десять років тому. Далі все геть розмито. І ніколи це не заважало роботі. Навпаки! Більше простору для нових ідей.

Звісно ж, з пам'яттю вигадала. Але і він нехай не чіпляється. Бачте, я повинна була його згадати.

Ну то що? У ноги впасти?

Обійдеться. Нічого не повинна.

Поки що ні роботи, ні зарплати. Нічого від нього. Тільки дивні умови.

- Гаразд, дам тобі все-таки шанс, - бос видає після хвилинної паузи на роздуми. - Я уважно читав твоє резюме, довідки наводив. Бачив ваші відповіді на тестах. У цій дурній конторі ти найкраща. Ще й так співпало, що у мене відкрилася посада на помічницю…

- Помічницю? - виривається у мене здивування.

- Так, але я зі своїх брати не хочу. Тебе, чи що, перевірити? Раптом пам'ять повернеться?

- А якщо не повернеться?

- У будь-якому випадку, беру на випробувальний термін. Якщо не впораєшся, швидко звільню. А коли звільню, тоді і нагадаю. Не дам тобі від інтриги навічно страждати. Мені потрібна помічниця, готова до активної і повноцінної роботи. До ненормованого графіку і з вмінням підлаштовуватися до всього.

О-о... ще повного уявлення немає, але я вже відчуваю - не потягну…

Матвій озвучує зарплату на випробувальний термін.

Я ж не скрикнула радісно вголос?

Напевно, не стрималася. З таким окладом, де б я роботу знайшла?

Стати помічницею головного боса. Це ж стільки всього цікавого. Чи впораюсь я? Ой, та за такі грошища навіть гори зверну. Вже якось здалося, що таки потягну. Та й більше тягнула! Адже встигала за чотирьох.

Все ж головна перешкода в іншому... зв'язуватися з Барановським дуже ризиковано. Хто знає, що він задумав? Не подобається мені його лукавий прищур. Нібито випробовує, перевіряє. Невже познущатися вирішив?

Поки що я не можу знати точних планів боса. Зате я добре знаю свої. І вони на межі банкрута! Потрібно терміново знайти гроші на поточний внесок за житло. Інакше банк нарахує за прострочення великі відсотки. А у мене два дні всього залишається. Запаси вичерпані!

- У мене ще тут є чималі борги по зарплаті, - насмілююся знахабніти.

- Отримаєш все. В той день, коли розпочнеш працювати на посаді моєї помічниці.

- В який день?

- Завтра.