Розділ 3/1

Поки шукаю вільне місце, тільки й чується з усіх боків: «Ніко, не засмучуйся», «всяке в житті трапляється», «тебе ж і раніше виперти могли, а терпіли, тримали» і особливо обнадійливе: «іншу роботу знайдеш, бо не коня ж втратила».

Ото дякую вам, колеги.

Тільки киваю, для слів немає ніякого настрію.

Займаю місце біля дівчат з меблевого цеху.

Озираюся. Той, набридливий у синьому костюмі, він мій особистий супроводжуючий, чи що? Зайняв пост біля виходу і з мене чіпких очей не зводить. Зло кривлюся. Нехай бачить - він мені взагалі не подобається.

Попереду, як завжди, еліта. Начальники відділів. Коханка колишнього боса претендує і з новим зберегти свій статус. Вже дуже виділяється її зухвало-червоного кольору блузка, і ніжку так закинула, щоб панчохами звести Матвія Барановського з розуму.

Не помітно, щоб новий бос міг через принади місцевих красунь зніяковіти. Він, зсунувши зосереджено брови, оглядає присутніх. Потім киває, як я зрозуміла, заступнику. Той подає йому планшет і поруч залишається, піднімаючи руку для тиші в залі.

- Коли я придбав вашу меблеву компанію, не особливо сподівався на успіх, - починає Матвій Сергійович. - Скажу прямо, мені потрібні приміщення і місце непогане, є, де розгулятися. То ось... я насилу розумію, чим ви взагалі тут займалися? Половина навіть не уявляє, для чого протирала дупами стільці в робочий час? За що вам зарплату платили, панове?

Ух-х... розгромна промова пронесла хвилю шепоту по рядах.

- Та нам і не платили, - подає голос Софія Іванівна.

- Я б ще й оштрафував! - припечатує новий власник.

- Якщо що, я згодна на штрафік, - загравально вже підкочує секретарка-коханка колишнього боса.

- Тобто, ми всі провалилися. Не тягнемо до вашого рівня? - наважився уточнити наш маркетолог, який займався всім чим завгодно, аби не маркетингом.

Матвій звужує очі, наводячи на нього гострий приціл.

- Саме вас - я більше не затримую. Іншим оголосимо, кому ми готові зробити пропозицію і підписати контракт на умовах випробувального терміну, а з ким попрощаємося сьогодні.

Я стиснулася вся внутрішньо, голову в плечі втягнула. Мене він на тисячу відсотків не візьме. Навіщо йому такі неприємні з минулого кадри? Вірно, зовсім не треба. Баранячий характер у нового власника. Вже я-то розумію. Роги вперед, і байдуже, що люди без роботи залишаться.

Ні, я все ж не до кінця розумію...

Ну чому Матвій таким високим і атлетично складеним виріс? Виглядає, як чоловіча модель з обкладинки журналу та й голос як змужнів. Навіть сувора промова обволікає жінок оксамитом. Одночасно лякаються й тануть, дивлячись на прегарного власника.

Тим часом роздають місця в об'єднаній тепер будівельній корпорації Барановського. Хтось від радощів на місці підстрибує, інші стискають з благанням кулачки.

- Ще ми готові надати місце Амурській Ніколь Михайлівні. Вашу посаду ви дізнаєтеся пізніше, як і умови, - називає мене заступник нового власника.

Що-що? Назвали мене?

Нехай ще раз перевірять. Мабуть переплутали.

Чи то черговий креативний підступ?

Ні-і, мені поки що у везіння не віриться...