Розділ 2

Все, він більше нічого не казав. Махнув королівським жестом на двері. Ну і я вилетіла звідти в тремтячому стані.

Це жарти такі? Перевірка на креативність?

Ото вже не знаю, подібні питання не зустрічалися мені раніше на співбесідах. А я навіть книгу купила з усіма пастками від роботодавців. Матвій Сергійович переплюнув і книгу. Кількома фразами добряче прибив. Тепер я себе відчуваю, як наче після душу з холодних і гострих цвяхів.

- Нік, ну що там?

- Ти чому бліда?

- Дівчата, я не знаю... він дивний якийсь.

Колеги не на моєму боці. Кажуть, що це я дивна на всю голову. Як можна йти на співбесіду, а губи не нафарбувати? І блузка зі спідницею, от яка на мені? Тільки собак моїм торішнім одягом відлякувати. Повинна була причепуритися.

Не згодна!

Усе чистеньке, випрасувано акуратно. Просто я не можу собі поки дозволити модний одяг, з колективом на шопінги не ходжу. Щодо цього вважаюся ізгоєм.

Але що я зроблю? По-перше, на внесок за житло збирала. Зараз на обробку стін. І, по-друге, я без зарплати два місяці. У мене немає чоловіків і коханців, як у колег, щоб з них тягнути грошенята на жіночі примхи. І не вмію я так. Мої минулі стосунки показали, що якщо з кого тягнути, то з мене.

Нікому не кажу про своє особисте завдання…

Начебто не вигнали відразу. Але так натякнули, що наче слід вже збиратися.

Щось Матвію цьому зарозумілому не сподобалося. Спочатку посміхався, жартував. Потім і суворо поглядав, ніби я заборгувала йому щось у минулому. Та забула потім віддати.

Треба згадувати. Думай, Ніко, думай!

Роблю вигляд, що уважно слухаю, як дівчата з відділу закупівель збираються власника спокушати, сама ж при цьому прокручую в думках, де могла з ним випадково перетинатися?

Якщо не випадково, тоді взагалі дивно. Де?!

Не міг же сіроокий красень настільки забутися і переплутати мене?

Адже він, як зиркнув на мене, то я трохи повз стільця не звалилася.

І спливло на коротку мить, що ось же, схожий він... Схожий... і не схожий... так і не згадалося на кого саме.

Може, я напилася десь і того... накоїла чогось? Теж навряд чи. Сама б не стала, а знайомі б обов'язково повідомили потім. Та й не п'ю я, щоб так напиватися.

Далі копаю, відмотуючи роки назад.

Ні, мені не позичали грошей багатенькі мажори. А Матвій з таких. Йому на вигляд лише під тридцять, а вже он який владний бос. Але я і сама цуралася таких, не піддавалася на одноразові провокації.

В універі старанно вчилася, замість вечірок пропадала над підручниками. Закінчила економічний факультет з червоним дипломом. Це мало допомогло без зв'язків швидко пробитися. На вихідних моталася до мами з бабусею. Раніше ми жили тут у самому центрі мегаполісу. Після розлучення батьків переїхали до бабусі в маленьке містечко.

У дорозі попутників подібних Матвію Сергійовичу не зустрічалося. Знову ж повз.

Завдання все більше напружує і наближає мене до звільнення.

Усю ніч складала резюме. А виходить, даремно старалася.

Що ще, ну що ще? Напружено думаю, поки не здаюся.

Прізвище нового боса. Так-так... якесь уперте, я ще читала і сміялася.

- Дівчата, підкажіть, яке прізвище у Матвія Сергійовича?

- Що, приміряєш вже? То ти не одна, - сміється Ольга. - Барановський він!

- О-о... зрозуміло... Барановський.

- Подобається? - підбиває під лікоть головбух.

- Ду-уже, - червоніючи, бурмочу.

Мої роздуми перериває один зі співробітників нового начальства. Просить пройти нас усіх до конференц-залу. Натовп стрімко мчить, а то раптом є завдання, хто останній туди потрапить - тому дзуськи місце і борги по зарплаті.

Прибіємо. Займаємо місця. Роздають листи з роздрукованими тестами на знання всіх тонкощів своєї роботи. Для кожного відділу свої завдання. У мене там всього потроху. Але я ж і подавалася як профі широкого профілю.

Колеги витягають шиї, намагаючись до мене зазирнути. Пошепки кличуть з різних боків, і з першої хвилини вже чекають підказок.

У мене швидко голова закрутилася, щоб отак для всіх встигати. Комусь знаком, до кого не доходить, передаю через сусідів, щоб у зіпсований телефон ще пограли. Свій телефон вимкнула, а то розривався щомиті від повідомлень з питаннями.

- Заповнюйте тести, як вам зручно і подобається, - дозволяє повнуватий чоловік у синьому костюмі. - Користуйтеся допомогою, кричіть, стрибайте на столах. Але ще зверніть увагу на камери. Бачите, як крутяться голівки? - показує на звисаючу зі стелі апаратуру.

Усі, крім мене, голосно обурюються.

- Що ж ви нас відразу не попередили?!

- Матвію Сергійовичу цікаво спостерігати вашу реакцію "До" та "Після". Він з нами на відстані, але й присутній в той же час.

Пф! Не стримавшись, пирхаю.

Бач, який експериментатор знайшовся. Він би ще досліди над нами проводив!

Через десять хвилин закінчую відповідати на останнє питання. Але продовжую ще сидіти над заповненим завданням. Думаю далі над тим, що мені задали особисто.

Ручка під час спогадів ковзає по краєчку листа.

Барановський він, отже. Матвій Барановський…

"БАРАН!" Виводить ручка сама потоком з думок. Той самий, той самий... баранище!

- Ой, матуся рідна! - як скрикну на весь зал.

- Що сталося, Нік?

- Тобі погано?

До мене повертаються із занепокоєнням Софія Іванівна з Ольгою.

- Так-так, щось погано, спека така, - витираю з чола піт.

До мене підходить співробітник у синьому костюмі.

- Вийдіть на повітря, віддихайтеся. Тільки здайте завдання.

- Ось воно, будь ласка, - простягаю.

Піднімаюся, і тут доходить…

Хапаю сумочку і перестрибую через стіл. Вийшло невдало, налетіла на коханку колишнього боса, за яку я виконувала майже всю роботу. Збиваю її зі струнких довгих ніг, на обурливий вереск не зупиняюся. Повернуся та вибачусь.

У мене біда-а-а! Справжня халепа!