Розділ 26. План у тіні

Вони сиділи в тісному підвалі старого кафе недалеко від порту, де запах кави змішувався з попелом сигарет і морем. Амелія й Рафаель порозумілися поглядом — більше не кохані, які ховаються, а співавтори змови.

— Ми не можемо битися з ним напряму, — прошепотіла вона, розкладаючи на столі карту міста. — Він занадто впливовий. Його гроші закриють будь-які вуха.
— Значить, треба битись хитріше, — відповів Рафаель. — Я знаю, хто вміє робити те, що нам треба: зламати записи Матео, підглянути за його телефонами, змусити його вляпатися — так, щоб він сам вказав на себе.

Вони обговорювали варіанти тихо, по пунктах, як план підготовки до гонки, де кожен поворот має значення.

1. Алібі й публічність. Амелія погоджується показатись в публічному місті з явною посмішкою — треба, щоб у батька не було підстав для негайної агресії. Водночас це прикриття — вона не повинна здаватися наляканою.

2. Свідки та докази. Рафаель організовує, щоб його друзі з трас (ті, кому він довіряє) підлаштували камери й записали розмови Матео; потрібні свідчення шантажу та його намірів.

3. Дипломатія й пастка. Вони підведуть Алехандро до того, щоб він сам висловив ультиматум у присутності свідків — тоді його влада матиме явні сліди тиску та приниження щодо сім’ї, і компроміс стане вигіднішим для всіх, бо репутація дорого коштує.

4. Резервний план. Якщо Матео перейде до відкритого шантажу, вони передадуть відео (яке мають отримати) пресі або адвокатові, який зможе заблокувати юридично-репутаційні удари проти них.

Амелія зробила ковток гарячої кави і подивилася йому в очі:
— Є ще одна річ. Ми не можемо дозволити, щоб хтось постраждав через це. Якщо треба буде діяти жорстко — робимо так, щоб ніхто не постраждав фізично. Тільки репутаційні удари, правда?

Рафаель кивнув. Він навчений ризику, але не бажав потрапляти в кайдани злості, що вбиває більше, ніж удари:
— Я влаштую все так, щоб Матео сам себе видав. Він любить, коли все йде театрально — я дам йому театру більше, ніж він очікує.

Після розмови вони домовилися про місце зустрічі з союзником — старим техніком Лусом, який обслуговував траси й вмів робити «невидимі» записи. Лус був людиною, котрій Рафаель колись врятував життя на трасі — і тепер був зобов’язаний. Домовились: через дві ночі — зустріч у занедбаному ангарі на набережній.

Того вечора Амелія й Рафаель ще довго стояли під лампами причалу й дивилися на море:
— Ми починаємо гру, — прошептав він. — І якщо ми програємо — програємо разом.
— Але ми не програємо, — прошепотіла вона й притиснулася до нього. — Ми б’ємося не лише за себе. За майбутнє, яке ми вибрали.

Їхні пальці сплелися — тихе клятво в тіні міста, де свобода пахла бензином і страхом. План був простий і небезпечний одночасно: заманити Матео у власну пастку, зібрати докази і змусити батька побачити правду так, щоб він не міг її ігнорувати.

І хоча ніч була сповнена невизначеності, вони відчували одну річ упевнено: тепер вони діяли разом.