Розділ 24. Ультиматум

Гараж був занурений у напівтемряву. Лише поодинокі лампи відкидали довгі тіні на спортивні автомобілі, блискучі від нещодавнього полірування. Рафаель увійшов, напружений, з внутрішнім передчуттям, що ця розмова стане переломною.

Алехандро стояв біля свого старого «Мазераті», тримаючи в руках келих коньяку. Він навіть не підняв очей, коли син увійшов.

— Я завжди знав, що ти любиш ризик, Рафаелю, — почав він холодно. — Але те, що я бачу зараз… Це не просто небезпека. Це зрада.

Рафаель стиснув кулаки.
— Я не знаю, про що ти.

Алехандро різко обернувся. Його погляд був гострим, наче лезо.
— Не грай зі мною. Я бачу, як ти дивишся на Амелію. Я бачу, як вона дивиться на тебе. І я не дозволю, щоб моя родина стала посміховиськом.

— Вона не чужа мені, — випалив Рафаель. — І ти не зможеш це змінити.

— Я зміню все, якщо доведеться, — його голос знизився до небезпечного шепоту. — У мене є влада. Є гроші. Я можу відправити тебе геть із цього міста за одну ніч. Або зробити так, щоб тебе більше ніколи не пустили на траси.

Рафаель зустрів його погляд прямо.
— Я не відмовлюся від неї.

Алехандро зробив ковток коньяку, наче переварював ці слова. Потім поставив келих на капот і промовив:
— У тебе є час. Один тиждень. Або ти рвеш будь-які стосунки з Амелією — або ти втратиш усе.

Рафаель відчув, як серце стиснулося від люті й безсилля. Але він не відповів. Він знав: гра стає ще небезпечнішою, ніж будь-які перегони.