Розділ 21. Погляд батька

Хол ще тремтів від недавньої бійки. На підлозі лежав розбитий вазон, у повітрі відчувався запах пилу й напруги. Рафаель стояв, важко дихаючи, стискаючи кулаки, тоді як Матео витирає кров із губи, зухвало зиркаючи на брата.

Амелія все ще була між ними, її очі блищали від страху. Вона намагалася зупинити цей безум, але серце билося так гучно, що здавалося, його чує весь дім.

— Що тут відбувається? — низький голос розітнув тишу.

Усі троє завмерли. На верхівці сходів стояв дон Алехандро Родріґес — батько Рафаеля й Матео. Його постать у дорогому костюмі здавалася ще більшою через гнів, що бринів у кожному слові.

— Поясніть мені негайно, чому мої сини кидаються один на одного в моєму домі? — його погляд ковзнув на Амелію, і брови ледь сіпнулися. — І чому ти, Амеліє, посеред цього?

Дівчина відчула, як ноги стали ватяними. Вона хотіла щось сказати, але голос зник у горлі.

Матео швидко озвався, перехопивши ініціативу:
— Брат не вміє програвати, батьку. І дозволяє собі занадто багато. Навіть у тому, що йому не належить.

Рафаель блиснув очима, повними ненависті, але змовчав.

Алехандро повільно зійшов кількома сходинками вниз, його погляд був пильним, пронизливим. Він довго дивився то на одного, то на іншого сина, і нарешті зупинився на Амелії. У його очах майнула тінь підозри, яку він намагався приховати, але вона була очевидною.

— Рафаель, Матео, ми ще поговоримо про це, — холодно промовив він. — Але пам’ятайте: у цьому домі є правила. І ніхто не має права їх порушувати.

Він розвернувся й пішов нагору, залишивши після себе тягучу тишу, важчу за будь-який крик.

Амелія відчула, що її серце стискає страх. Він підозрює… він щось зрозумів.

Рафаель дивився їй у вічі, і в його погляді було лише одне: тепер їхня таємниця під загрозою.