Розділ 16. Ніч Пристрасті

Гараж був напівтемний, лише кілька ламп відкидали золотаві відблиски на його переможне авто. Рафаель ще відчував у тілі вібрацію гонки — серце билося так само швидко, як двигун кілька хвилин тому. Він зняв шолом, кинув його на сидіння, і в ту ж мить почув тихий звук кроків.

— Ти ризикував, — пролунав шепіт позаду.

Він обернувся. Амелія стояла у дверях, її очі сяяли так само яскраво, як нічні вогні Барселони. Вона наблизилася повільно, але впевнено, ніби більше не мала сил приховувати те, що відчуває.

— Я мусив, — тихо відповів Рафаель, роблячи крок їй назустріч. — Бо я не дозволю нікому забрати тебе від мене.

Він торкнувся її щоки, і Амелія завмерла. Вона знала, що цей дотик — заборонений, але в його пальцях було стільки ніжності, що всі правила втратили сенс.

Її подих став уривчастим.
— Рафаель… якщо хтось дізнається…

— Хай дізнаються, — його голос був низьким і хрипким. — Я не відпущу тебе.

І тоді він поцілував її — гаряче, без залишку, ніби цей поцілунок був єдиною правдою у світі. Амелія відповіла з тією ж відданістю. Її руки ковзнули по його плечах, відчуваючи силу м’язів, і зупинилися на його шиї, притягуючи його ще ближче.

Він підняв її на руки, посадив на капот машини, а сам став між її колінами. Їхні тіла злилися в обіймах, що палали сильніше, ніж вогні трас. У цьому гаражі не існувало нічого, крім них двох.

Амелія тремтіла, але не від страху — від бажання. Її шкіра спалахувала під кожним його дотиком.
— Ти моя, — прошепотів він, і ці слова були клятвою, що міцніше за будь-які обітниці.

В ту ніч вони вперше дозволили собі все. Без заборон. Без масок. Тільки Рафаель і Амелія — у пастці бажання, яку вже неможливо було розірвати.