Розділ 14. Шантаж

Амелія й Рафаель уже знали: їхня таємниця довго не протримається. Занадто сильне було притягання між ними, занадто очевидні погляди, дотики, які вони не завжди встигали приховати. Але того вечора вони зрозуміли — час, коли все можна було тримати у тіні, закінчився.

Матео з’явився несподівано. Він чекав на Рафаеля в гаражі, де той готувався до наступної гонки. Його обличчя прикрашала ледь помітна, але небезпечна усмішка.

— Знаєш, брате, я завжди поважав твою майстерність, — почав він, обводячи поглядом авто. — Але цього разу ти загрався надто далеко.

Рафаель нахмурився.
— До чого ти ведеш?

Матео дістав телефон і, крутнувши в руці, показав відео. Серце Рафаеля зупинилося: на екрані — він і Амелія. Їхній поцілунок у темному коридорі. Випадкова камера спостереження зафіксувала більше, ніж мала.

— Це… неправда, — глухо кинув Рафаель, хоча сам розумів — марно.

— О, я не збираюся розкривати карти матері. Ще ні, — холодно відповів Матео. — Але ти поїдеш на наступну гонку так, як я скажу. Ти програєш. Інакше це відео побачить не тільки твоя сім’я, а й увесь світ.

У голові Рафаеля зашуміла кров. Програти — означало втратити ім’я, повагу, майбутнє. Але відкритися — означало зруйнувати Амелію.

Матео наблизився, його голос став отруйним:
— Ти вибирай, брате. Або ти жертвуєш своєю честю на трасі, або я знищу її.

Рафаель відчув, як кулаки стискаються до болю. Він ніколи не дозволяв собі програвати. Але тепер на кону стояла не перемога. На кону була вона.

І вперше в житті він зрозумів: справжня гонка тільки починається.