Розділ 12. Заборонена ніч

Амелія не могла заснути. Барселона за вікном світилася тисячами вогнів, але її душа була занурена в темряву й хаос. Слова Матео, холодний погляд Рафаеля, напруга, що висіла між ними… усе це не давало спокою.

Раптом у двері її кімнати тихо постукали. Серце підскочило. Вона знала, хто це.

Рафаель зайшов без слів. Його обличчя було в напівтіні, але очі світилися — темні, спраглі, небезпечні. Він закрив двері, і в кімнаті стало ще тісніше від їхньої напруги.

— Ти мала триматися подалі, — його голос був хрипким. — Я мав триматися подалі.

— Але ми не можемо, — прошепотіла Амелія, роблячи крок до нього.

Він зупинив її різким рухом, схопивши за зап’ястя, притис до стіни. Її спина відчула холод штукатурки, а тіло спалахнуло від його близькості.

— Ти розумієш, що це неправильно? — його губи були так близько, що вона відчувала подих на шкірі. — Якщо хтось дізнається…

— Мені байдуже, — перебила вона, шукаючи його погляд. — Я хочу тебе, Рафаель. Тільки тебе.

Його самоконтроль зламався. Поцілунок був диким, жорстким, наче він нарешті віддався бажанню, яке довго ховав. Її пальці вчепилися в його футболку, притягуючи ближче.

Він підняв її на руки, і вона відчула, як світ навколо зник. Лише їхні тіла, лише заборонена пристрасть. Він поклав її на ліжко, нахилився над нею, губи ковзали її шиєю, викликаючи тихий стогін.

— Amore… — прошепотів він, ніби визнавав щось, у чому боявся зізнатися навіть собі.

Його руки досліджували кожен сантиметр її тіла, розпалюючи полум’я, яке вже неможливо було загасити. Вона відповідала йому з тією ж жагою, стираючи останні сумніви.

Це була ніч, у якій не існувало ні правил, ні заборон. Лише вони двоє — загублені у пристрасті, що зруйнувала всі межі.

Коли їхні серця нарешті вгамували шалений ритм, Рафаель лежав поруч, обіймаючи її так міцно, ніби боявся, що вона зникне. Його пальці ковзали по її волоссю, а подих був ще гарячим.

— Тепер ми приречені, — тихо сказав він.

Амелія поклала голову на його груди й прошепотіла:

— Ні. Ми просто знайшли одне одного.