Розділ 11. Вибір на межі

Гонка закінчилася вибухом емоцій. Рафаель вирвав перемогу на останньому повороті, і натовп шалено кричав, але він не відчував адреналіну — лише холодну лють. Його очі відразу шукали Амелію.

Вона стояла осторонь, притиснувшись до огорожі, й виглядала блідою. Біля неї вже не було Матео.

Рафаель зупинив машину й різко вийшов. Люди намагалися його вітати, але він пробився крізь натовп, і саме тоді почув позаду:

— Гарна перемога. Але я бачив, що насправді тебе відволікає.

Рафаель застиг. Матео стояв у кількох кроках, заклавши руки в кишені. Його усмішка була холодною, без жодної щирості.

— Ти маєш талант, hermano, — продовжив він. — Але скоро він зникне, якщо ти дозволиш… — він хитнув головою в бік Амелії, — їй зруйнувати тебе.

Рафаель стиснув щелепу.

— Обережніше, — низько сказав він. — Вона не має нічого спільного з моїм життям.

— Справді? — Матео засміявся. — Бо я бачу, як ти на неї дивишся. І як вона дивиться на тебе. Це не схоже на "сестру".

У грудях Рафаеля щось обірвалося. Матео зробив крок ближче, його голос став майже шепотом, але в ньому відчувалася загроза:

— Ти мусиш вибрати. Або ти залишаєш її й тримаєш голову холодною, або наступного разу на трасі ти програєш… і не лише гонку.

Рафаель відчув, як усередині все закипає. Він хотів ударити, змусити Матео замовкнути. Але замість цього зустрів його погляд — і зрозумів: той не жартує.

Матео вже знав занадто багато.

Амелія в цю мить підійшла ближче, не розуміючи, про що вони говорять, але серцем відчуваючи небезпеку. Її пальці мимоволі торкнулися руки Рафаеля, і він здригнувся. Матео помітив цей жест — і його усмішка стала ще темнішою.

— Я попередив, hermano, — тихо кинув він і розвернувся, зникаючи в натовпі.

Рафаель стояв, відчуваючи, як світ стискається довкола нього. Він зрозумів: далі буде ще небезпечніше.