Розділ 10. Погляди крізь натовп

Нічна Барселона знову жила адреналіном. Уздовж покинутої траси зібрався натовп — гул музики, рев моторів і запах диму висіли в повітрі.

Амелія стояла трохи осторонь, у тіні, намагаючись не привертати уваги. Але кожен нерв її тіла тремтів. Вона знала: сьогодні Рафаель ризикує, і не лише на дорозі.

— Bonita, — раптом почувся знайомий голос.

Вона здригнулася й обернулася. Перед нею стояв Матео. Його усмішка була грайливою, але в очах ховалася настороженість.

— Ти знову тут, — сказав він, схрестивши руки. — Тобі справді подобається цей брудний світ?

— Я… просто прийшла підтримати, — тихо відповіла Амелія.

— Підтримати кого? — він нахилив голову, немов хотів зазирнути їй у душу. — Свою "братушку"?

Її серце підскочило. Він сказав це з іронією, натискаючи на слово.

У ту ж мить рев двигуна розірвав ніч. Рафаель виїхав на старт, і натовп вибухнув криками. Його чорна машина блиснула фарами, як дикий звір, готовий до стрибка.

Амелія дивилася на нього, затамувавши подих. І саме тоді відчула — Матео дивиться не на гонку, а на неї. Його погляд ковзав по її обличчю, ловив кожну емоцію.

— Ти дивишся на нього інакше, — прошепотів він їй у вухо, так близько, що вона відчула його подих. — Не так дивляться сестри.

Вона відступила, але натрапила спиною на холодний метал огорожі. У голові крутилися тисячі думок, але жодне виправдання не спало на думку.

Рафаель тим часом стартував. Його машина рвала повітря, обганяючи суперників, залишаючи позаду хмари диму. Та він відчував — щось не так. Навіть крізь шум і швидкість, він знав: Амелія у небезпеці.

Його погляд на мить вихопив її з натовпу. І він побачив, як Матео нахилився занадто близько. У грудях Рафаеля спалахнув вогонь.

Він натиснув на газ ще сильніше, ніби швидкість могла зірвати з нього цей гнів.

Але одне він зрозумів точно: Матео не зупиниться, доки не викриє їх.