Розділ 6 . Межа небезпеки

Амелія вирішила, що більше не буде стежити за Рафаелем. Вона сама собі пообіцяла: «Тримайся подалі». Але обіцянки мають дивну властивість — ламатися саме тоді, коли серце сильніше за розум.

Того вечора мати з Хав’єром пішли на прийом, залишивши дім у тиші. Амелія сиділа в кімнаті з книжкою, але кожен звук з вулиці змушував її підхоплюватися. І коли вона почула знайомий рик двигуна, серце знову здригнулося.

Вона не планувала йти за ним. Просто вирішила «прогулятися» старим містом. Барселона вночі була магією — вузькі вулички, музика з барів, світло ліхтарів. Але варто було їй звернути за один із кутів, як вона зрозуміла, що потрапила не туди.

Тут не було туристів. Лише кілька темних фігур, які стояли біля стін і курили. Один із чоловіків підняв голову й помітив її. Його посмішка змусила кров застигнути в жилах.

— Загубилася, preciosa? — пролунало іспанською.

Амелія зробила крок назад, але вони вже наближалися. У їхніх очах було занадто багато цікавості й небезпеки.

— Вибачте, я просто… — почала вона, але слова застрягли в горлі.

— Вона зі мною.

Голос Рафаеля розрізав ніч, як лезо. Він вийшов із темряви, його погляд був холодний, мов сталь.

— ¿Problemas? — кинув він іспанською, звертаючись до чоловіків.

Ті переглянулися. Один із них хмикнув, але відступив. Вони розчинилися в тіні так швидко, як і з’явилися.

Амелія стояла, не в змозі вимовити ні слова. Рафаель схопив її за зап’ястя й різко потягнув за собою вузькими вулицями, поки вони не опинилися біля його машини.

— Ти божевільна, — вирвалося в нього, коли він відчинив дверцята авто. — Ходити тут одній уночі? Ти хотіла, щоб тебе знайшли?

— Я… я не знала, — ледве видихнула вона, відчуваючи, як його пальці ще міцно стискають її руку.

Він нахилився ближче, його очі палали від гніву й страху водночас.

— Якщо ще раз таке повториться… — він різко замовк, немов боявся договорити.

Її серце калатало. У його голосі вперше звучало щось більше, ніж злість. Це була турбота, замаскована під лють.

Рафаель відпустив її, але Амелія відчула на шкірі слід його дотику, ніби він залишив там вогонь.

— Сідай у машину, — кинув він. — І не сперечайся.

Вперше вона не захотіла сперечатися.