Розділ 4 Ніч Барселони

Амелія не могла заснути. У величезному будинку було тихо, навіть занадто. Вона вийшла на балкон своєї кімнати, вдихаючи прохолодне нічне повітря. Барселона внизу сяяла тисячами вогнів, а вулиці гули життям, яке ніколи не зупиняється.

Її увагу привернув шум двигуна. Гучний, різкий, він не був схожий на звичайну машину. Амелія нахилилася й побачила, як на подвір’ї спалахнули фари. Чорний спортивний автомобіль виблискував у темряві. Біля нього стояв Рафаель — у шкіряній куртці, з тим самим холодним виразом обличчя, який вона вже встигла зненавидіти.

Він швидко сів за кермо, і авто рвонула з місця, залишивши після себе лише запах бензину та сліди шин на бруківці.

Амелія відчула неспокій. Її щось тягнуло піти за ним. Вона поспіхом кинула на себе куртку й вибігла з дому, викликавши таксі.

— Слідуй за тією машиною, — сказала вона водію, навіть не думаючи, наскільки безглуздо це виглядає.

Машина привела її до покинутого промислового району. Там, під світлом ліхтарів, зібрався натовп: гучна музика, сміх, запах диму та бензину. Десятки людей стояли навколо імпровізованої траси, де блискучі машини ревли моторами.

Амелія зупинилася, захоплена й налякана водночас. Вона впізнала чорний автомобіль Рафаеля, який стояв готовий до старту. Він вийшов з машини, його обступили друзі — такі ж небезпечні, зухвалі хлопці, як і він.

Коли Рафаель скинув шкіряну куртку й сів за кермо, натовп загудів. Старт. Рев моторів. І ось машини рвонули вперед, залишаючи за собою лише сліди диму й крики глядачів.

Амелія затамувала подих. У темряві Барселони вона побачила зовсім іншого Рафаеля — не нахабного хлопця з дому, а звіра, який живе швидкістю, ризиком і адреналіном.

Її серце билося в такт його шаленій гонці. І в ту мить вона зрозуміла: він небезпечний. І саме тому її так до нього тягне.