Розділ 1. Барселона

Сонце повільно ховалося за горизонтом, розливаючи над Барселоною м’яке золоте сяйво. Амелія вдивлялася у вікно таксі, яке піднімалося вузькими вуличками до величного особняка на пагорбі. Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Нова країна. Новий дім. Нове життя, до якого вона зовсім не була готова.

— Señora, ми приїхали, — промовив водій, зупиняючи авто перед масивними кованими воротами.

Будинок виглядав наче з листівки: білі стіни, червона черепиця, величезні балкони, з яких звисали каскади яскравих квітів. Це був дім її матері та її нового чоловіка. І тепер — її теж.

Амелія вийшла з машини, притискаючи до грудей сумку. Легкий вітер із моря торкнувся її волосся. Вона глибоко вдихнула — і відчула запах свободи, змішаний із чимось невідомим, що викликало легкий трепет усередині.

Двері відчинилися ще до того, як вона встигла постукати. На порозі стояла її мати — щаслива, усміхнена, в легкій сукні, що майоріла на вітрі.

— Амелія! — вигукнула вона й кинулася до доньки. — Я так чекала тебе!

Вони обійнялися, і лише тоді Амелія помітила в глибині коридору силует. Високий хлопець, спершись на стіну, дивився на неї так, наче вже знав усе про неї — і водночас нічого. Темне волосся, чорна футболка, погляд — холодний і небезпечний.

— Це Рафаель, — мати обернулася до нього з посмішкою. — Син мого чоловіка. Тепер ви брат і сестра.

Амелія відчула, як її серце стислося. "Брат?" — у голові майнула думка. Його погляд ковзнув по ній, затримався на секунду — і знову став байдужим.

— Encantado, — промовив він іронічно, майже з насмішкою. — Ласкаво просимо до Барселони, американко.

Тон його голосу змусив її стиснути кулаки. У його очах читалося щось викличне, наче він уже вирішив: вона тут чужа.

І саме в цю мить Амелія зрозуміла, що їхнє життя під одним дахом буде зовсім не простим.