Глава 2

В очі вдарило яскраве світло, в голові дзвеніло так начебто по ній вдарили тверденькою палицею, а погляд навідріз відказувався фокусуватися.

— Оце похмілля… Навіть в очах пливе.

З легким скрипом вставши з крісла, чорноволосий чоловік направив свої зелені очі на диванчик, але ні крові, ні якихось ознак, що хтось вночі був в барі — не залишилося.

— Наснилось?.. Треба омити обличчя холодною водою…

З великими труднощами, тягнучи ноги, чоловік дійшов до туалету, де вже по пам’яті знайшов раковину та включив крижану воду, але вмиватися не почав.

Погляд застиг на обличчі: мішки під очами, начебто він не спав декілька днів, пересушені губи, начебто він тільки повернувся с пустелі, та трішки блідне обличчя, характерне для людей, які проводять більшу частину часу в темряв своєї домівки.

— Стрес сказався?..  — порозмисливши, власник освіжився. — Треба накупити овочів та м’яса. Правильний баланс харчування — шлях до довгого життя.

Сказавши це він засміявся, щоб відігнати погані думки, а після згадав одну неприємну річь…

В нього немає грошей.

— Що ж… Треба працювати.

Повернувшись до бару зеленоокий змінив дощечку «зачинено» на «відчинено», а далі став за барну стійку, дістав кавоварку та почав готувати каву — вранці алкоголь мало кому подобається.

На годинку була шоста ранка, що значило: у найближчий час повинні з’явитися відвідувачі… І це сталось. Через декілька хвилин дзвоники над входом подали сигнал та до бару заглянула жінка в офісному одязі.

— Доброго ранку, кави? — з легкою посмішкою запитав власник.

— Так… — здивовано відповіла вона. — Не пам’ятаю, щоб тут був такий заклад?..

— Сьогодні відкрилися, — чашка кави відправилась клієнту. — Я так розумію, мій заклад Вам по дорозі? Бажаєте, щоб я кожен день готувати Вам каву?

— Було б добре! — отримавши позитивну відповідь колишній голова компанії зробив примітку у записничку: «клієнт на шосту ранку — кава». — З цією роботою мало чого можна встигнути…

Допивши каву жінка покинула бар, а власник цього місця радісно прошептав:

— Плюс один постійний клієнт.

До десятої ранку приміщення відвідало ще декілька пташок, яким було по дорозі на роботу.

— Якщо замислитись… Мій бар знаходиться в дуже непримітному місці, але завдяки декільком бізнес-центрам поблизу можна розраховувати на хоча б десяток постійних клієнтів... Краще, чим нічого.

Змирившись з невеликим майбутнім прибутком бар був зачинений, а власник відправився до супермаркету…

— Сьогодні повинно бути не жарко… Але… Чому…

На вулиці сонце пекло так, начебто градусів тридцять.

Здаватися власник бару не планував, тому швиденько добіг до місця призначення та накидав до корзини декілька видів овочів.

— На м’ясо не вистачало, но хоча б так.

Незважаючи на те, що у кульку набереться с труднощами навіть два кілограми, його все одно було важко нести.

— Захворів… Бо я навіть в тренажерний зал відвідував, а зараз с трудом тягну кілограмовий пакетик…

 Добравшись до свого нового дому і місця роботи, чорноволосий пожарив собі куплені овочі, швиденько набив пуза, поставив будильник на телефоні на сьому вечора і завалився далі спати: похід в магазин сильного його втомив…

Занадто сильно… Він миттєво провалився у світ мрій та жахів.