Бабуся

Залунав сигнал тривоги. Бабуся включила смартфон, зайшла в місцевий телеграм-канал. «Балістика з Криму! Всі в укриття!». «О Господи, чи встигнемо?» подумала жінка. Онучок Данилко грався на другому кінці дитячого майданчику. У неї було всього дві хвилини, поки балістика долетить до міста. Бабуся на неслухняних ногах швидко пошкандибала до хлопчика при цьому голосно гукаючи до нього.

- Данилко, Данилко, швидко пішли додому!

Але малий не чув і продовжував гратися. Бабуся засапалася, але темп не збавляла прикидаючи, скільки часу пройшло з оголошення тривоги.

Розуміла, що не встигнуть. Але сподівалася що на майданчик не прилетить. Це ж тільки нелюди можуть посилати ракети на дитячий майданчик. Нарешті добігла до онука і боковим зором побачила спалах, обхопила Данилку і через секунду відчула поштовх у плече через який впала, інстинктивно намагаючись прикрити хлопчика. Прийшла до тями й перше, що почула – дитячий крик. «Данилко!» пронеслося в її голові.

- Данилко! – хотіла крикнути, але крик вийшов слабким

- Бабусю, вставай, в тебе кров!

Тільки тепер зрозуміла, що лежить із заплющеними очима. Відкрила очі й побачила перед собою онука в сльозах, крові та бруді, який торсав її й просив встати.

- О Господи! – скрикнула і хотіла підвестися, але в очах потемніло.

Побоялася, що знову знепритомніє і, тамуючи біль, почала розпитувати онука, де в нього болить, звідки кров.  До них підбігла якась жіночка й оглянула Данилка. В нього не було видимих пошкоджень, а от у бабусі було уламкове поранення в плече. Бабуся підвела голову і поглянула на майданчик. Відчула, як із силою запульсувала кров в голові, ногах. Поранену руку не відчувала. Навкруг лежали діти різного віку, а також дорослі.

- Вони мертві? – слабким голосом звернулася до жіночки, вже знаючи відповідь на питання

Дві хвилини – це так мало, щоб зберегти життя і так багато, щоб його знищити…