Розділ 5

Ранкова прохолода кригою вкриває легені з середини. В сутінках іду до місця, яке назване у листі озером Глибин серця. Намагаюся уявити місце, щоб вийти куди треба. Через гілки, що час від часу били мене по обличчю, я нахмурена. 

Так я виходжу до спокійної і гладенької води, що в легких променях відбиває ліс.

Я не знаю чого або кого чекати. Думаю про себе. Я винна у смерті батька, в розриві стосунків батьків, в тому що люди з села зараз примари, а духи смертні. Гіркота, що прийшла із запізненням, тепер полилася у вигляді сліз. Сором змішався з виною і болем. Нікчемна, дурна, бридка. Я не заслуговую того, щоб хтось так пожертвував собою заради мене.

Дивно, що не "гризу" себе, як раніше, зазвичай щодня так роблю, але у цих місцях, ніби вивітрилися всі думки. Часто нестримно погано говорю про себе.

Лише здавалося, що всі проблеми зникли. Насправді вони примножилися.

– Проблеми не примножилися, а лише проявилися. 

Озирнувшись, закриваю очі від яскравого світла. Трохи замкнувши, бачу осяйного, розміром з людину птаха. Пір'я, ніби із золота і проникливі, повні всього доброго, очі. 

Я думала, що більше не буду здивована, але ні. При вигляді цієї прекрасної істоти будь-хто втратить дар мови.

– Знаю, що тобі варто побачити. Ходімо, – теплий приємний голос забренів у повітрі.

Жар-птиця повела мене ближче до озера. Поверхня дзеркально виблискувала і відбивали все сяйво птиці, так що здавалося ніби вже наступив світанок. 

– Вмийся і випий води.

Я не стала запитувати навіщо. Холодна вода швидко програла всю сонливість. 

Мить, коли я відкрила очі, все, мов стало меншим. Я глянула у відображення. Очі стали, як два диски. У воду дивиться маленька семирічна я, з коротким волоссям і по-дитячому милим обличчям. Лише очі видають мій вік.

– Хіба ти можеш сказати цій дитині що вона бридка, дурна, жахлива, що її ніхто не любить? 

Від думки про це, у грудях защеміло. 

– Тоді чому ти кажеш це собі? Ця дитина і є ти!

Сльози здушили горло і струмком стікають по обличчю у воду.

– Дозволяй цій дитині у тобі бути смішною, вільною, самою собою.

Тепло вкрило мою спину. Жар-птиця хотіла підтримати мене.

Коли сльози закінчилися я сказала:

– Вибач. Все буде добре. Я буду добре ставитись до тебе. Я захищатиму тебе. Я люблю тебе. Я стану для тебе найлагіднішою мамою, яка завжди вислухає, зрозуміє і допоможе.

***

З виглядом на полонини, неквапливо гойдається крісло, поки дивлюся на сяючу пір'їну. Подарунок на щастя і щоб нагадував про ці дні. Сьогодні я вже мала би бути у банку на роботі, але про зв'язок тут можна лише мріяти.

Думаю мама вже п'ять експедицій за мною відправила. Або декількох магів. 

Все ще темно. Чекаю на світанок.

Коли сонце краєчком ока зазирає з-за гір, я беру свічку і сідаю на вологу від роси траву обличчям до сонця.

– Я вдячна за все що маю. Я прошу благословення.

Уявляю себе великим дубом з міцним корінням розділеним на дві групи гілок. Одна материнська, інша батьківська. Це все мої предки.

Намагаюся відчути, що я частина цього роду, а всі члени роду частина мене.

Сиджу зосереджена на цьому образі, поки по тілу не пробігають, ніби маленькі імпульси якогось світла і тепла.

– Я люблю себе. Я прощаю себе.

Мама, пробач мене. Я люблю тебе, мамо, і прощаю тебе.

Батько, прости мене. Я люблю тебе, батьку, і прощаю тебе.

З кожним словом ставало тепліше на душі. А розум яснішав.

– Всі предки мого роду, вибачте мене, Хранителі роду по материнській лінії, вибачте мене. Вартові роду по батьківській лінії, вибачте мене.

Ми однієї крові. Ви - це Я, Я - це Ви. Я Вас бачу. Я Вас знаю. Я завжди пам'ятаю про Вас. Ви у смерті, Я в житті. Ви в минулому, Я в сьогоденні.

Я люблю всіх Вас. Я прощаю всіх Вас. Я виявляю Вам свою повагу. Я виявляю Вам свою відданість. Я молю Бога за всіх нас. Господи, спаси і сохрани мій рід. Господи, примнож мій рід, як зірки на небі, простягни над ним долоню свою, охрани його від проклять, відкрий йому милість свою, Господи. Слава тобі Господи, слава Тобі!

У спокої і тиші м'якого ранкового світла я спостерігаю за тим, як свічка догорає. Здається, нічого не відбулося, але дихати стало легше. 

Час додому.