Нове життя?

Я відчув на своїх щоках щось ніжне і лоскоче. За відчуттями, немов дуже зручно і довго спав, попередньо наївшись і напившись улюбленими стравами та напоями. Слідом за відчуттями спала на думку, що я живий і напевно лежу в лікарняному ліжку після коми, це викликало посмішку. Отже, я матиму шанс піти з життя більш вдало і, можливо, дуже нескоро.

Рішення розплющити очі, здається, було помилковим, тому що побачене стерло усмішку з обличчя і змусило серце знову заколотитися в грудях, як за хвилину, хоча може пройшло вже кілька днів чи тижнів, після вибуху.

Піді мною був океан, за сотні метрів літали птахи. Найбільше водоймище, яке я коли-небудь у житті бачив до цього моменту – озеро. Причому таке, яке можна було переплисти хвилин за 20. Хоча впевненості в цьому немає, оскільки плавати ніколи не вмів.

Моря та океани ж лякали своїм розміром здалеку. Варто тільки уявити, що ти опинився віч-на-віч перед якимсь китом і відразу ж починають потіти долоні, а тіло ніби паралізує. Не нормально бути поруч із істотою, чиє око, наприклад, більше за тебе цілком.

Схоже я відчуваю, коли уявляю розмір нашої планети у всесвіті. Навіть якщо уявити, що всі ми лише чийсь науковий проект, а вся наша галактика і чорні діри, що оточують її, і мільярди зірок знаходяться в умовній лабораторній капсулі, за її межами теж щось є. І так до безкінечності. Виходить, об'єкт будь-якого розміру просто ніщо.

Вода не наближається, точніше, я до неї. Значить, не падаю донизу. Не важливо, яким чином опинився на такій висоті, але зрозуміло одне – краще не робити жодних різких рухів, щоб моє друге життя не закінчилося під час удару об водну гладь.

Для початку, навіть не наважуючись посунути головою, щоб не нашкодити можливо тендітній рівновазі, спробував поворухнути пальцями, вийшло. Став трохи сміливішим і обмацав простір навколо. Пальці торкалися чогось досить м'якого, але все ж таки щільного.

Я остаточно втратив страх і через груди став у позу кішки, яку повторюю практично щоранку під час заняття йогою. Вважав такі рухи тіла безпечними. Тому що ноги не висіли у просторі, а також знаходилися на щільній поверхні. Переді мною була стіна, яка рясніла дивними кривими написами, зробленими чимось схожим на білу фарбу.

Придивившись, прочитав таке: «Уріїл – чорт; приходжу сюди поплакати за ним; воротар Абатур сношає з душами; МГР повернуться; це місце як моє єство, воно є, але ніхто його не потребує; душі мають знати своє місце». Приміщення, в якому я знаходився, було досить великим, тому й самотніх слів чи величезних фраз було багато. Не став читати далі, подивився вниз, туди, де лежав і дивився на океан.

У підлозі був якийсь отвір, приблизно з мою голову, трохи більше, з обох боків майоріли... важко сказати, що це. Найбільше схоже на цукрову вату. Підлога біла і рівна, прогиналася тільки в тих місцях, де на ній знаходився.

У мене промайнула думка, що це сон. Але я пам'ятаю сотні своїх сновидінь і в деяких із них навіть усвідомлював, що все довкола нереально. Світовідчуття уві сні та наяву кардинально відрізняється, тому зараз було чітке розуміння, що не сплю. З іншого боку, жодного разу в житті не вживав наркотиків, не бував у комі. Можливо я зараз під кайфом чи непритомний. Але це не привід чекати біля моря погоди. Усміхнувся цій думці, адже піді мною й справді щось на зразок моря.

Якщо хтось тут залишає ці написи, то звідси можна якось вийти. Подивився вгору, там ідентична підлога стеля. Вирішив, що вже точно можна встати і нічого не станеться. Кімната не стала здаватися меншою з положення стоячи.

Повернувшись спиною до дірки в підлозі та найближчої до мене стіни, побачив у протилежній стіні двері. На ній, фарбою того самого білого кольору було виведено недоречне в цих обставинах слово «Вхід». «Тобто до цієї кімнати я потрапив не через ці двері. Хоча поки що рано шукати в чомусь логіку, надто все незрозуміло і незвично» – подумав і попрямував до дверей..

Зробивши кілька перших кроків, розлючений на себе зрозумів, що зовсім забув про одяг. До цього моменту мені не спадало на думку подивитися, що на мені надіто і чи одягнено взагалі. Кімнатна температура та м'яка підлога сприяли тому, щоб ця думка прийшла в останню чергу.

Подивився на свої руки, ноги та груди. Вільний одяг білого кольору діставав до ліктів і опускався трохи нижче колін. Сучасна людина сказала б, що це футболка оверсайз, мені ж, як людині, яка переглянула багато історичних фільмів, одяг найбільше нагадав римську тогу. Тут же згадав, що в серіалі, який я дивився про Юлію Цезаря, його вбили саме в такому вбранні. На ногах були настільки зручні сандалії, що про їхнє існування міг і не замислитись, якби не подивився. Щоб відкинути неприємні думки, переключив увагу на двері.

Ручки не було, тож просто штовхнув її правою рукою. Не можу точно сказати, чи очікував я побачити щось конкретне. Але ось побачена стіна, яка нічим крім відсутності написів не відрізнялася від стін у кімнаті, з якої я збирався «увійти» назовні, трохи збентежила.

Однак залишатися на одному місці жодного сенсу не було. У пам'яті відразу ж спливли спогади про те, як у фільмах людина прокидається в якомусь дивному місці чи лікарняній палаті, а навколо жодної живої душі та вихід у місто, яке має хоч щось прояснити. А там уже залежно від жанру або загиблий від невідомого вірусу світ, або жадібні плоті небагатьох живих людей зомбі.

Відверто кажучи, в глибині душі завжди був не проти опинитися в подібному світі. Герої книг та фільмів про повсталих мерців, практично всі, здаються мені ідіотами, які і в умовах нормального світу навряд чи змогли б прожити й дні. Я ж людина недурна і напевно змогла б вижити, зібрати ще людей і поступово убезпечити себе від якихось зомбі.