14

Тихо потріскував вогонь, перемигувалися в височині над їхніми головами зорі. Ніці було так тепло і затишно, як у ті часи, коли  вона  любила ввечері сидіти на кухні поблизу розтопленої грубки та слухати історії, яких так багато знала бабуся.  А дідусь виводив дівча у сад і показував їй небесні світила, розповідав про різні природні явища. Відтоді, як вони померли, близьких людей дівчині замінили книги. Але часом вона почувалася такою самотньою, як Робінзон Крузо на безлюдному острові. І тільки цієї ночі, сидячи в колі зовсім незнайомих людей, яких навіть уже не було серед живих, вона відчула. що насправді не одна в цьому світі. І ніколи не була самотньою. Щодня, щомиті поруч знаходяться тисячі споріднених душ, хоча ми й не завжди здогадуємося про це. Але як буває приємно випадково віднайти людину, котра мислить так само, як ти, переживає ті ж самі емоції та почуття,  і страхи та тривоги її схожі на твої, і навіть мрії у вас збігаються! І байдуже, чи така людина мешкає поруч із тобою, чи за тисячі кілометрів на іншому краї землі, чи вона жила за тисячу років до тебе, чи тільки ще має прийти у наш світ... Усе це є абсолютно неважливим перед лицем Вічності. Ось такі думки, легкі і невагомі, як хмаринки в небесному зеніті, промайнули у Ніки в голові, поки вона слухала розповідь молодої жінки, що сиділа на кам'яному кріслі, мов цариця на троні.

Хоча направду вона не була ні царицею, ні княгинею, ні жрицею...

 - Я родом із південних країв, - розповідала вона неквапливо, наче плела дивне мереживо із слів, а всі, хто сидів у колі, слухали, затамувавши подих.

 - Там, де завжди синє небо, де під щедрим сонцем дозрівають виноградні лози, де шумить день і ніч морський прибій, я побачила світ, і мене назвали Ідою. Це ім'я в перекладі з мови моїх предків означало "плодоріддя". У нашому селищі стояв храм древньої Матері всіх Богів, і мене ще зовсім маленькою взяли до храму жриці, щоб навчати різним премудростям, і в майбутньому щоб я теж стала служителькою Богині. Але в храмі мені було нудно, я часто втікала до моря, бо любила його більше за все на світі. Воно було таким добрим до мене... Коли я сумувала - море нашіптувало мені слова заспокоєння, коли раділа - сміялося разом зі мною, коли мені мріялося про щось - море виконувало мої бажання.

Це воно приносило до нашого берега кораблі чужинських купців. То були високі, світловолосі чоловіки, що говорили незнайомою мовою та співали дивних, але неймовірно красивих пісень. Вони купували у нас вино, сіль, олії, пахощі та прикраси для своїх жінок. А  самі привозили  майстерно ковану зброю. мед та різноманітні хутра.

Один із тих іноземців зустрів мене на березі моря і спитав, як мене звуть, та хто мої батьки. А потім прийшов до нашого дому і попросив віддати мене йому за дружину. Але батько відмовив йому. Він сказав, що я, як старша донька, обіцяна Вічній Богині, і маю стати її жрицею. Мені не доведеться створити сім'ю. Але він може повернутися пізніше, коли підростуть мої молодші сестри. Бо батько чув, що у тих лісових краях, звідки чужинець родом, людям живеться легко і привільно. Земля там щедро дарує різні зела, а ліси повні дичини. І ріки там течуть молоком і медом. Тож він із радістю віддасть туди заміж будь-яку зі своїх доньок, лише не мене.

А я при цьому заховалася в сусідній кімнаті і дивилася через щілину в занавісці на молодого чужинця. Як він спохмурнів, бо йому запала в душу саме я. Тоді батько сказав, що у храмі Богині так ведеться - якщо котрусь із її відданиць уподобає чоловік, то вона може провести з ним ніч, за умови, що він принесе Богині щедру пожертву. Але тільки одну ніч, і не більше. Тож якщо славний гість  так бажає, то може сходити до храму і домовитися з головною жрицею...

 - Бажаю, - відповів купець. Він подався до храму, а мати взяла мене за руку, дістала зі скрині найкращий одяг і золоті прикраси і сказала гарно одягтися, а сама заплела моє довге волосся, і плакала при цьому. І я теж плакала, бо було мені всього тринадцять років, і все те, про що розповідали жриці в храмі, дуже мене лякало. А ще я плакала через те, що не побачу ті дивні ліси і ріки з молока та меду. Бо що за несправедливість - мої молодші сестри зможуть знайти собі чоловіків і поїхати з ними далеко-далеко, а мені доведеться все життя прислужувати Богині...

Коли матінка привела мене до храму, там уже на нас чекала головна жриця. Вона схвально оглянула моє вбрання та веліла прислужницям відвести мене в потаємну кімнату, що знаходилася на задньому боці храму, і з великих її вікон було видно море та кораблі на причалі. Я стояла біля вікна і дивилася на великий корабель, який саме збирався виходити у відкрите море. Він був дуже гарний - легкий, вишуканий, з фігурою якоїсь дивовижної тварини на носовій частині. І сам видавався живою істотою. Я так задивилася  на нього, що й не відразу почула, як хтось підійшов до мене та поклав мені руку на плече. Це був саме той чужоземець, який купив у головної жриці право провести зі мною ніч. Звали його Яр, як я потім дізналася.

 - Тобі подобається цей корабель? - спитав він.

 - Так, - відповіла я і знову заплакала.

 - Не бійся, - сказав Яр, - я не зроблю тобі нічого лихого. Хочеш помандрувати на цьому кораблі далеко-далеко, в мою країну?

 - Хочу, - сказала я. - Але  маю служити Богині...

 - У нас теж є багато Богів і Богинь, - сказав він. - І знаєш, жоден з них не забирає дітей від матері і не торгує людьми. У нас добрі Богині, вони дарують кохання, благословляють на шлюб і народження дітей. Ти зможеш вшановувати будь-яку з них, котра тобі найбільше сподобається. Я гадаю, твоя Богиня не образиться, бо вони ж усі там, в Засвітах, як родичі, якось уже між собою домовляться...

Таке пояснення мене підбадьорило. І, звичайно ж, я дуже хотіла попливти на кораблі. Але я все ще вагалася, бо знала, що в такому разі навряд чи побачу колись своїх батьків та сестер.

 - Я не буду тебе змушувати. - сказав Яр. - Якщо хочеш залишитися - залишайся. Але я б не хотів, щоб тебе і далі продавали чоловікам, мов якийсь товар. Коли ти погодишся стати моєю дружиною, я буду любити і оберігати тебе. Бо як я побачив тебе на березі моря, то зрозумів. що саме ти призначена мені Небом.