7

Будинок був сучасний, двоповерховий, подвір'я обгороджене мурованим з каменю парканом. На хвіртці - табличка "Обережно, злий собака!" з зображенням загрозливо вишкіреної голови вівчарки. Поряд - кнопка дзвінка, на яку Ніка й натиснула.  Тут же, певно почувши стороннього, озвався і той самий пес - загавкав зовсім поруч, по той бік хвіртки, аж дівчина перелякано відсахнулася.

Довго чекати їй не довелося - господиня з'явилася швидко. Це була та сама Маргарита, Ніка впізнала її по фото. Втім. у житті вона виглядала ще більш ефектною. Колись, ще в дитинстві, Ніка дуже полюбляла ходити до кінотеатру на сеанси індійських фільмів. Їхні героїні завжди здавалися їй ідеалом жіночої краси. Так-от, Маргарита дуже нагадувала котрусь із тих індійських актрис. У неї була струнка витончена фігурка, пишне чорне волосся, що спадало аж до пояса, темно-карі величезні очі. Дівчина була одягнена не по-домашньому, а як до виходу - в червоне приталене пальто, на плечах - яскравий палантин, заколотий брошкою-метеликом, на ногах - високі чобітки на шпильці.

 - Що ви хотіли? - спитала господиня. - Показники лічильника записати?

 - Добрий  ранок! Ні, я не з газової служби. Просто мене попросили дещо вам передати.

Маргарита навіть не подумала запросити її у двір, так і стояла перед хвірткою. З-за її плеча Ніка розгледіла ошатний зелененький газон, кущі троянд, що, не піддаючись осені, досі були вкриті рясними квітами, статуетку садового гнома в червоному ковпачку та з ліхтариком на плечі...

Вона дістала з сумочки фото і простягнула дівчині. Та поглянула на нього, потім зробила крок уперед і вийшла на вулицю, акуратно причинивши за собою хвіртку. Собака замовкла. На цій невеличкій, затишній вуличці, що складалася ось із таких заможних будинків за високими парканами, було безлюдно й тихо. Тільки горобці щебетали у поріділому листі липи, яка росла край дороги.

 - Ви його сестра, - не запитально, а скоріше ствердно промовила Маргарита, вдивляючись в Нікине обличчя. - Женя, якщо я не помиляюся? Знаєте, я мала б здогадатися, бо ви дуже схожі.

Ніка стояла мовчки і чекала, що буде далі. За ці два тижні вона вже навчилася нічому не дивуватись.

 Маргарита дістала з кишені пальто пачку сигарет і запальничку, потім подумала і сховала сигарети назад. А запальничку продовжувала крутити у руці. У неї були дуже красиві маленькі руки з тонкими зап'ястками та довгими, як у піаністки, пальцями.

 - Ну от що я вам скажу, - господиня будинку змахнула з чола неслухняне пасмо волосся, розвіяне вітром. - Ви, Женечко, не дуже гарно придумали - сюди з цим прийти. У принципі, я вас цілком розумію, але то все емоції і нічого більше. Олег... він був досить нерозсудливою людиною, і помер так само безглуздо. Я знаю, що про покійних або добре, або нічого. То краще я вже промовчу.

Вона натиснула на кнопку запальнички і  піднесла її до фокартки. Ще мить - і та загорілася - спершу ледь-ледь затліла по краю, потім раптом спалахнула яскравим полум'ям. Дівчина тримала її за краєчок, відвернувшись, наче її у цю мить цікавило щось за сусідським парканом. Вогонь обпік Риті пальці, і вона, стріпнувши рукою, відкинула обвуглений папірець.

 - Не ображайтеся, - сказала вона Ніці. - Як там написано у Біблії? "Хай мертві самі хоронять своїх мерців..." А живим треба жити далі. На все добре!  І не ходіть сюди більше!

Грюкнула хвіртка, подаленіли кроки підбитих металевими набійками чобітків по  викладеній плиткою доріжці.

Ніка нахилилася і підняла з трави фото, вірніше - те, що від нього лишилося. Воно згоріло майже повністю, лише зберігся малесенький клаптик з самого краю, а на ньому можна було розібрати одне-єдине слово "Коханому".

**********

Коли вона поверталася з роботи, уже стемніло. Лише самотній вуличний ліхтар відкидав коло світла  на  невеличку частину її подвір'я. У цьому жовтуватому відблиску вирізнялася  старезна груша, яку посадив ще дідусів батько, і  котру, правду кажучи, давно пора було зрубати. Але Ніці було шкода цього дерева. Вона ще в дитинстві любила вилазити на товсті гілки з теплою шерехуватою, наче шкіра якоїсь викопної тварини, корою - і так сидіти, ховаючись від усього світу з книжкою, чи просто наодинці із своїми дитячими фантазіями. Зараз уже по деревах не лазила - несолідно. Та до однієї з гілок груші була прив'язана саморобна гойдалка, і  це було її улюблене місце для роздумів. Коли траплялися якісь проблеми, було сумно на душі - вона йшла саме до цього дерева, наче воно було її  "місцем сили", про котрі Ніка читала у давніх міфах та легендах.

Відчиняючи хвіртку, вона вже побачила, що на  гойдалці хтось сидить.  Втім, він теж її помітив - зіскочив на землю і пішов через сад, відводячи рукою гілки, з яких  господиня ще не встигла обірвати урожай зимових "симиренок" ( ці яблуні садив уже  Нікин дідусь). До речі, а чого дідусь з бабусею до неї жодного разу не прийшли?

 - Вони дуже часто тебе навідують, просто не показуються, - сказав Олег.

 - Нічого собі, ти що, й думки умієш читати? - здивовано кліпнула Ніка.

 - А ти хіба не вголос запитала?

А хтозна, може і вголос... У неї була така трохи дивакувата звичка - могла розмовляти сама з собою і навіть не зауважувати це.  А може, й зараз вона продовжує говорити з собою, а Олег - лише вигадка, плід її уяви?

Так ні ж,  він виглядає цілком реальним, вона сама зараз бачить його сліди на вологій від роси траві, і зачеплена ним випадково гілка загойдалася, з неї впало яблуко, глухо гупнуло об стежку...

 - Заходь, - сказала Ніка, відмикаючи двері. - Почувайся, як удома.

Вона пішла на кухню і поставила на плиту чайник. Почула, як у кімнаті ввімкнувся телевізор. Коли повернулася з тацею, навантаженою чашками, цукерницею,  тарілкою з бутербродами - то побачила. що Олег  комфортно розмістився на дивані та дивиться нову серію "Доктора Хауса".