ЕПІЛОГ – Новорічна ніч

Місто дихало зимовою казкою. Кам’янець, підсвічений сотнями вогників, нагадував маленьку коробочку зі снігом, яку хтось струсив спеціально для того, щоб у повітрі кружляла магія. Було близько одинадцятої вечора, і ми всі — Віка з Максом, Лєна, Андрій та Олена — стояли на площі біля ялинки, тримаючи в руках гарячий глінтвейн і маленькі свічки з паперовими захисними кружечками.

Олена вже ніжно погладжувала живіт, хоч він тільки-но почав округлятися. Андрій зорів на неї так, ніби бачив уперше — закохано, вдячно, по-доброму розгублено.

Макс стояв поруч Віки, обійнявши її за плечі, а вона притулилася до нього так природно, ніби так було завжди. Дивлячись на них, Лєна тільки посміхалася — трохи зворушено, трохи рішуче, трохи з надією, хоча й не говорила цього вголос.

— Ну що, — каже Андрій, підіймаючи стаканчик, — піднімемо за цей рік? Він був… скажімо так, непоганий.

— Непоганий? — сміється Олена. — Та ми за рік із тобою встигли одружитися, зробити ремонт, пережити святкову кризу й… ну, ти знаєш.

— Так, — посміхнувся він, — і ще двійнята в дорозі.

— Я досі не вірю, — прошепотіла Віка, глянувши на Олену з теплою ніжністю. — Мені здається, це найкраща новина цього року.

— А наступного року, — підморгнула Олена Лєні, — ми чекаємо й від тебе сюрпризів. Хоч одного.

— Може й знайду когось, — знизала плечима Лєна усміхаючись. — Новий рік же, все можливо.

Всі дружно засміялися.

Над площею почали долинати перші постріли салютів, але годинник на ратуші ще не бив дванадцяту. Люди вже хвилювалися, притискалися один до одного, жартували, хтось фотографувався з ялинкою.

Макс нахилився до Віки і тихо прошепотів:

— Я радий, що цей рік закінчую з тобою.

— А я — що наступний почну з тобою, — відповіла вона так само тихо.

Лєна стояла поруч і, дивлячись на них, раптом відчула щось дуже важливе — легкість. Наче весь тягар минулих років, сумнівів і невпевненостей зійшов із плечей. Попереду було щось нове, чисте, яскраве.

І коли пробила північ — дзвінко, урочисто, тричі сильніше, ніж будь-коли раніше — ми всі разом загадали бажання. Ніхто їх не сказав уголос, але кожен знав: цей рік подарував нові історії, а наступний принесе продовження.

Салют розквітнув над Старим містом, віддзеркалившись у снігу та на кам’яних стінах. Ми стояли разом — шістьох — обіймаючись, сміючись і бажаючи один одному щастя.

Це була та ніч, коли все здавалось можливим. Та ніч, коли починались нові почуття, нові життя, нові історії.

А над містом лунало тільки:

— З Новим роком!