1.1

Колись давно мама назвала мене Селеною, обравши ім'я, яке означало “місячне сяйво”. Перед сном в дитинстві вона часто розповідала мені історії про таємничу силу, приховану у світлі місяця. Магія, як вона говорила, живе в кожному з нас, але тільки місяць здатний пробудити її, подарувавши життя або забравши його. Я лише сміялася з цього, будуючи впевненою, що магія існує лише в казках. Я росла звичайною дівчинкою, не надаючи значення імені, сміючись, капостячи, збігаючи босоніж у сусідні двори та радіючи безтурботному життю. Але одного разу до нашого міста прийшла чорна хвороба, яка нещадно вразила всіх: старих, дітей, багатих та бідних. Місто, колись сповнене сміху і світла, поринуло в гробову тишу і смерть. Усіх, кого я знала і любила, всіх, з ким росла, більше не було поряд. За лічені дні чума, немов зла рука, викреслила їх з мого світу. Усіх, крім мене. Я брела пустельними вулицями, не розуміючи, чому залишилася жива. Це життя, раніше таке яскраве, стало схожим на нескінченний кошмар, в якому я одна. Я поневірялася містом, подумки розмовляючи з тінями минулого, намагаючись знайти відповідь на запитання, що мучило мене найбільше: чому я одна? Біль був настільки сильним, що здавався майже фізичним. Зрозумівши, що тут мене нічого не утримує, я покинула рідне місто і вирушила туди, де ніхто не знав мого імені та мого минулого. Тут, у новому місті, я знайшла не лише спокій, а й можливість розпочати життя заново. День за днем ​​я намагалася вжитися в ролі звичайної дівчини, яка тримається в тіні, яка працює, як і всі, і спілкується з іншими людьми. Здавалося, що перебування серед живих людей справді допомагає. З кожною новою посмішкою і кожним теплим словом мій біль відступав, а я навіть почала вірити, що щастя знову можливе. Але одного разу все знову змінилося. Того дня мене відпустили з роботи раніше, і я, не приховуючи безмежної радості, переходила кам'яну бруківку, як раптом на мене налетіла карета. Миті, поки я лежала на холодній бруківці, занурена в пекельний біль і оточена криками, досі живі в моїй пам'яті. Однак жах охопив мене пізніше, коли я усвідомила, що вижила – не просто вижила, а буквально відновилася за лічені хвилини. Зламані кістки зрослися, порвані м'язи затяглися, і незабаром я стала на ноги, лише мій розірваний одяг нагадував про те, що сталося. Злякалися не лише свідки — я сама не розуміла, що зі мною відбувається. Якби це сталося вночі та без сторонніх очей, можливо, я ще довго мучилася б загадкою свого безсмертя. Але новина про інцидент з "дівчиною, яка повстала з мертвих", швидко облетіла все місто. Колишні друзі почали цуратися мене, і одного разу я підслухала новину, що містом оголошено полювання на надприродних тварюк і відьом. Страх за своє життя наповнив мене до країв. Тож коли прийшов час знову почати з чистого аркуша. Я навіть майже не вагалася. Цього разу я обрала відокремлений будиночок у глибині лісу, де могла жити в ролі пустельниці. Таке життя мало свої мінуси — труднощі з продовольством, нестача зручних речей, повна відсутність спілкування, але були й відчутні плюси. Мені не потрібно було нікуди поспішати, і я спокійно могла експериментувати зі своїми здібностями, не боячись бути спійманою за дивностями. Під "експериментами" я мала на увазі пошук причини мого дивного стану. Я вирішила вивчити межі своїх можливостей: вираховувати точний час регенерації, спостерігати за змінами у своєму тілі та стежити за тим, як він відновлюється після пошкоджень. Мені довелося знімати втому і страх перед болем, підходячи до дзеркала та споглядати за своїм тілом немов за загадковою машиною. Перше відкриття мене приголомшило. Після кожного пошкодження мені потрібна була неймовірна кількість їжі, ніби мої рани пожирали запаси енергії. Чим сильніша травма, тим більше їжі було потрібно, щоб відновитися. Це споживання не просто вгамовувало голод, а, здавалося, оживляло моє тіло, повертаючи мені сили. Але найдивніше полягало в тому, що навіть без їжі я могла залишатися живою, хоч і в ослабленому стані. Організм відновлювався, хай і повільно, без звичної підтримки їжі — начебто всередині мене був нескінченний запас життєвої сили, якому тільки потрібний був час, щоб проявитися. Це одкровення лише розпалило мій інтерес. Чим більше я дізнавалася про свою природу, тим сильнішим було бажання докопатися до істини. А найголовніше – знайти причину цього всього.