Глава 17. Мрія

Усе навкруги потопало в золотистій ковдрі з багряними відтінками. Ярина гуляла в парку разом з Євою, насолоджуючись вихідним сонячним днем. Минуло три тижні з того часу, як вона сама їздила до Олега для розмови. Тоді він запевнив її, що не причетний до махінацій, які їм з Гнатом підлаштували п’ять років тому. Вона хотіла йому вірити, але все ж серцем відчувала, що він щось важливе приховав від неї. Ярина не розповідала про цю розмову Гнату, знала, що сердитиметься. Бачилася з ним майже кожного дня і вже не уявляла свого життя відокремлено. Гнат заполонив собою все – будні, вихідні, відпочинок та роботу. Він не давав ні на мить розслабитися, постійно чимось дивував, влаштовував різноманітні побачення, немов змагався сам з собою. Хотів перевершити себе та вкотре здивувати Ярину. І це працювало. Ярина танула та закохувалася  заново в цього чоловіка все більше.

- Ти тепер завжди ось так ходитимеш? – заговорила Єва, вмостившись на вільну лавочку.

- Як так? – Ярина сіла поруч та відкинулася на дерев’яну спинку.

- Ти постійно усміхаєшся, світишся вся. Щось згадуєш і знову усміхаєшся. Якби тебе побачив психіатр, то зацікавився б тобою.

Ярина гучно розсміялася, бо хоч Єва жартувала, але все ж говорила це з таким виразом обличчя, немов виголошувала страшну новину.

- Я щаслива, і все.

- А що з батьком Гната? Леською? Ти ж не бачила більше її після тієї зустрічі?

- Ні, вона кудись зникла. Так сказав Гнат. Не зовсім зникла, а надійно заховалася.

- Треба її відшукати…

Єва збиралася викласти весь свій словниковий запас, щоб описати емоції, які відчувала до Лесі, але Ярина вчасно зупинила її та перебила:

- А я уже не впевнена, бо з того, що мені розповів Гнат, життя і без нас її потріпало. Наркотики, випивка, нерозбірливі статеві стосунки. Єво, - Ярина повернула голову до подруги та ледь помітно скривилася, немов співчувала комусь малознайомому, - бачила б ти її. Вона виглядала старшою на десять років від нас з тобою, хоча насправді молодша. Під очима синці, шкіра загрубіла з синюшним відтінком.

- Не смій! В жодному разі не жалій її. Бо та гадюка ще щось утне.

- Що б вона не утнула, їй не розлучити нас з Гнатом.

- І повторюй собі це постійно. А батько?

Ярина мотнула головою. Вона намагалася оминати цю тему в розмовах з Гнатом. Бо, попри сталевий характер коханого, все ж бачила, що його боліло. Він до останнього не вірив, що батько міг так вчинити.

- Гнат йому цього ніколи не пробачить, і я не впевнена, що взагалі хтось проситиме вибачення. У Гната свої плани. І я не вмішуюся між нього та батька, але він неодноразово казав, що забере в нього найцінніше. Бо саме так він колись вчинив з Гнатом.

- Молодець Гнат. – Резюмувала Єва, - годі про сумне, ходімо купимо тобі щось сексуальне для поїздки у Венецію.

І вони таки купили. Єва одягнула Ярину так, наче вона не на тиждень їхала, а щонайменше на місяць. Єва стала для Ярини сестрою, про яку вона завжди мріяла. Один шопінг з цією невгамовною заміняв найкращий парк розваг.

Наступного дня вони з Гнатом полетіли до мрії Ярини. Саме так вона називала цю поїздку. Ще з дитинства мріяла ось так все кинути та поїхати в місто кохання хоч на декілька безтурботних днів. Вона давно заробила на цю поїздку й могла легко втілити свою мрію самостійно. Але якось постійно не на часі було. Та й за останні роки настільки виснажувала себе роботою, що забула про свої мрії.

- Готова? – мовив Гнат, притягнувши Ярину до себе в обійми.

- До чого?

Ярина вертіла головою у різні сторони, милуючись старовинними будівлями. Ось уже декілька хвилин вони стояли з Гнатом на одному з мостів у Венеції та милувалися розкішним краєвидом. На Ярині була довга літня сукня червоного кольору та солом’яний капелюшок. Вона уявляла себе героїнею романтичного фільму, який наближався до кульмінації.

- Покататися на гондолі?

- Я давно готова.

Вони орендували гондолу для прогулянки містом. Гондольєр вміло управляв водним транспортом, а Ярина намагалася увібрати в себе всю атмосферу міста.

- Ось там, - вказав Гнат на віддалені куполи, - Собор Святого Марка, поїдемо зараз туди.

- Я всюди хочу. – Мовила Ярина, усміхаючись.

- Встигнемо, ягідко. Не спіши, але у мене є до тебе одне запитання.

- Запитання? - вигнула брови Ярина, дивлячись на Гната, мов на школяра, який мав намір спитати у вчительки щось надважливе. – То спитай.

Гнат примружив очі. На сонці бурштин нагадував мед, який щойно зібрали з пасіки. Цей мед був солодким, чистим. Ярина застигла та припинила усміхатися, бо Гнат виглядав надто серйозним, як для простого запитання. Він вийняв з кишені лляних штанів маленьку оксамитову коробочку. Ярина затамувала дихання. Плескіт води, гра променів сонця на їхніх обличчях, прекрасний краєвид навколо – все це було лише доповненням до їхнього таємного світу. Вона спостерігала зачаровано за його впевненими рухами. Гнат відкрив бордову коробочку й там заблищав перстень з чарівним камінцем. Ярина схлипнула та приклала руку до рота. Такою зворушеною та беззахисною не почувалася ніколи в житті. Сльози щастя котилися щоками й не могла ними управляти.