Глава 15. Ніякого відокремлення

Ярина тримала телефон в руках та переминалася з ноги на ногу. Вода з крана текла, а вона не могла відірвати погляд від дисплея. Що за чортівня? Звідки взялися ці погрози? Ні, вона не боялася цього, але розуміння того, що хтось знову намагається втрутитися в їхнє з Гнатом життя, неприємно пронизувало все тіло. Але кому це потрібно? Невже мало їхніх зруйнованих життів?

Ярина видихнула, поклала телефон на поличку та вмила обличчя прохолодною водою. Після цього пішла в душ і поки вода змивала сонливість, гадала, як краще вчинити з цим повідомленням. Вона не збиралася йти бозна-куди сама. Ці повідомлення нагадували невдале кіно жахів. А за найбільш банальним сценарієм героїня завжди потрапляла в пастку. Ярина не припиняла дивуватися при перегляді таких фільмів дурощам головних героїнь, і аж ніяк не збиралася ставати однією з них.

- Гнате, - Ярина підійшла та передала йому свій телефон, - глянь, що мені прислали.

Гнат відірвався від плити та зиркнув на дисплей. Його брови нахмурилися, коли дійшов до кінця. Він перевів погляд на Ярину та на декілька секунд зосередився в її сірих очах. Тоді натиснув кнопку виклику, але монотонний голос повідомив, що абонент недоступний.

- Трясця! Тупішого повідомлення в житті не читав.

- Справді?

- Злякалася? – спитав та потягнувся за своїм телефоном.

- Мені неприємно, - мотнула головою Ярина. Тіло досі вкривали неприємні сироти від прочитаного і хотілося обійняти себе.

Гнат притягнув її до себе та закутав у міцні обійми. Однією рукою утримував, а іншою комусь телефонував.

- Максе, маю прохання. Вишлю зараз номер. Пробий його.

Гнат відключився, а  Ярина взяла чашку з кавою, яка давно чекала на неї, та легенько сьорбнула.

- Цей Макс… це хто?

- Хороший знайомий, який може все.

Гнат помітив тремтіння Ярини, яка вдавала, що усе гаразд. Вона намагалася поводитися природньо, але руки трусилися, а погляд був розсіяним. Гнат підняв її підборіддя подушечками пальців та змусив дивитися в очі. Не перериваючи зорову ниточку між ними, огорнув долонями талію та посадив її на стільницю.

- Ягідко, вони не зможуть нас розлучити. Довірся мені.

- Я довіряю.

- І все розповідай.

- Розповідаю ж.

Гнат загорнув мокре волосся на плечі та почав покривати поцілунками обличчя. Цілував повільно, ласкаво. Чекав, коли зникне тремтіння. Поступово Ярина розслабилася та пригорнулася до нього сильніше.

- То що робитимемо? Підемо?

- Звичайно, на таку виставу не можна запізнаватися, - усміхнувся Гнат.

Після сніданку Гнат відвіз Ярину додому. Домовилися, що зустрінуться на роботі. Поки Ярина одягалася, то коротко все розповіла Єві. У подруги очі горіли бенгальськими вогниками, коли вона все це слухала.

- Наступного разу, - мовила Єва, надпиваючи кави, - коли йтимеш з подібними новинами, бери поп-корн.

- Не блазнюй, - закотила очі Ярина.

- Я серйозно. На твоє особисте життя можна два фільми зняти… Я впевнена, що то прислала Леська.

- Чому? Ховається ж стільки часу, чого зараз їй світитися? Знає ж, що Гнат їй не дасть спуску.

Єва підвелася та пройшла до вікна, постояла там декілька секунд, кусаючи губи. Завжди так робила, коли щось ретельно обдумувала. Після цього клацнула пальцями та повернулася до Ярини.

- Так тупо могла повестися лише вона. Ну серйозно…Ярко, хто писатиме такі ідіотські повідомлення? Явно не Олег.

- Маєш рацію, подруго. Поїхали на роботу.

Ярина кивнула їй на вихід і через якихось сорок хвилин обоє крокували коридором компанії. Ярина дуже часто втомлювалася від роботи. Покладала великі зусилля, щоб показати максимальний результат. Однак коли в кінці отримувала бажане, то розуміла, що все недаремно. Зараз же робота допомогла вибити з голови непотрібні думки, витіснити звідти повідомлення та усі страхи, пов’язані з ним. Ближче до вечора до неї все ж заглянув Гнат та сказав, щоб збиралася.

- Куди? – спитала Ярина, усміхаючись.

- Як куди? Нам же призначили побачення.

- Призначили взагалі то мені.

Гнат повільно похитав головою та ледь помітно усміхнувся. Тоді обійшов стіл та опинився поруч з Яриною. Різким ривком розвернув її крісло так, щоб Ярина опинилася обличчям до нього.

- Нам. Відтепер тільки нам і ми, ніякого відокремлення. – Після цих слів допоміг їй встати, - поїхали, ягідко, здивуємо цього сміливця.

Ярина йшла попереду, а Гнат крокував майже поруч. Вона відчувала за спиною крила. З кожним днем ці крила розправлялися все ширше, а захист міцнішав. Їй подобалися почуття гумору та спокій Гната. Навіть в ситуаціях, коли вона хвилювалася, він поводився спокійно, виважено та легко. І ця легкість передавалася їй, прибирала тремтіння в тілі та знову окриляла. Зараз було абсолютно байдуже, кого вони зустрінуть в призначеному місці, хотілося всьому світу крикнути, що вони разом і нехай навіть не намагаються їх розлучити.

Гнат відчинив дверцята свого автомобіля та ледь помітно кивнув Ярині, щоб сідала. А коли опинився за кермом, то сказав те, що надзвичайно здивувало та розсмішило водночас.