Глава 14. Без костюма

Гнат чекав Ярину, спершись на дверцята свого автомобіля. В руках тримав букет півоній  рожевого відтінку. У джинсах та шкіряній куртці виглядав якось по іншому та зовсім незвично. Осінь давала про себе знати й о восьмій годині вечора сонце починало сідати за обрій, створюючи романтичну атмосферу навкруги.

Ярина дослухалася поради Гната, тому вибігла до нього в джинсах, кросівках та легкій кашеміровій куртці.

- Ти такий… - запнулася Ярина, оглянувши його з ніг до голови.

- Який?

- Без костюма, - усміхнулася вона, зарившись носом у півонії.

За зі п’ять років у неї були залицяльники. Але усі були надто банальними. Дарували троянди.  А от саме півонії отримала вперше. Хоча від Гната навіть польові букети були б кращим подарунком за тисячі найдорожчих квітів.

- То куди ми їдемо? – спитала Ярина, пристібаючись паском безпеки.

- Наберися терпіння, ягідко.

- В мене ніколи його не вистачало.

Через сорок хвилин вони приїхали до незнайомого Ярині парку. Вона не розуміла, яке побачення може на неї чекати тут. Пікнік? Посеред ночі? Або ж прогулянка. Але коли вони оминули розлогі дерева та вийшли на рівнину, побачила перед собою кінотеатр просто неба. Завжди чомусь думала, що таке можливо тільки в американських фільмах. Перед великим білим полотном розмістилися різноманітні крісла, починаючи від звичайних та закінчуючи м’якими пуфами. Крім Гната і Ярини, було доволі людно, але їм дістався суцільний пуф на двох в задньому ряду. Гнат постійно усміхався, спостерігаючи за реакцією Ярини.

- Здивував? – спитав Гнат та притягнув Ярину до себе в обійми.

- Зовсім трішки, - злукавила Ярина, показавши це «трішки» пальчиками.

Гнат притягнув її руку до уст та поцілував кожен пальчик, після цього ще міцніше пригорнув її до себе та закутав у плед, який завбачливо лежав на їхніх місцях.

Через декілька хвилин екран засвітився, сповіщаючи про початок перегляду. Ярина впіймала себе на думці, що їй абсолютно байдуже, що саме там крутитимуть. Хоч новини. В обіймах Гната було дуже затишно та спокійно. І цей спокій заколисував її, лікував усі ті рани, які ніяк не могли загоїтися. У дорогому ресторані чи де-інде не почувалася б настільки легко й піднесено.

- «Сніданок у Тіффані»? Серйозно?

- Щось не так? – Гнат відсторонився та вигнув одну брову.

- Обожнюю цей фільм.

- Отже, не прогадав.

- Та ти романтик.

- Ніколи ним не був. Лише для тебе.

Кожне слово Гната пробирало до мурах в тілі. Ярині хотілося горнутися до нього постійно. Вона знову нагадувала те наївне кошеня, яке сліпо довіряло йому. Тільки зараз нею керувала впевненість, що все правильно. Вона не хотіла надто спішити, але їй подобався розмірений темп, яким вів її Гнат.

Вона бачила цей фільм безліч разів, але сьогодні він усвідомлювався по іншому. Гнат постійно обіймав та дарував своє тепло. Однією рукою утримував за талію, а іншою погладжував шовковисте волосся. За такими ласками Ярина зрозуміла, що хоче більшого. Крім того, добре відчувала напруження Гната, але він тримався. Тримався рівно до середини фільму.

- Ти навіть не уявляєш, як я хочу тебе, - прохрипів він їй у волосся.

- Уявляю.

- Не уявляєш, ягідко.

- І фільм не додивимось?

Ярина притиснулася до нього щільніше, тоді підняла руку й вказівним пальчиком торкнулася його нижньої губи. Після цього, ледь дотикаючись, пройшлася до шиї, грудей. Навіть через одяг відчувала його несамовите напруження. Рука,  яка до цього ласкаво утримувала її талію, стиснула міцніше. Гнат не витримав, не надто ніжно вхопив її за потилицю і вп’явся в її губи. Він цілував напористо, втискаючи її тіло у м’який пуф. Від наполегливості в Ярини паморочилося в голові, усе тіло вкрилося жаром, вона інтуїтивно вигнулася йому назустріч та зі всією пристрастю відповіла на поцілунок.

- Поїхали до мене, ягідко, бо інакше влаштуємо тут своє кіно.

Ще ніколи Гнат не мчав додому так швидко, як сьогодні. Один непевний, але піддатливий кивок Ярини додав йому крил. Вони дісталися до його квартири за рекордний час.

Ярина виглядала захмелілою, я сп’янило її кохання. Вона не могла більше стримуватися і нарешті відпустила свої почуття. Гальма не працювали й ремонтувати їх більше не хотілося. Гнат цілував її дорогою до під’їзду, в ліфті. Ледве відчинив вхідні двері, не полишаючи її ні на секунду. Його руки блукали тілом, стискали вигини. Уста заціловували кожен міліметр обличчя, опускалися на шию, нижче. У напівтемряві, яку створювала настінна лампа у квартирі, одяг здавався зайвим, шкіра палала від шаленої пристрасті, яка окутала їх обох. Тіло хотіло більшого, прагнуло довгоочікуваної розрядки. Кожен невагомий дотик чи стогін Ярини пробуджував у Гнатові справжнього звіра.

Він хотів її. Безмежно. Так, як не хотів ніколи ні одну жінку. Гнат роздягав Ярину та жадібно вдихав її аромат, палко цілував шкіру, ловив поцілунками кожен стогін, а через мить змушував охкати ще гучніше. Розлука, яку вони пережили була нестерпною. Цей біль виливався у їхню пристрасть. Зараз між ними не було ніжності чи боязні. Були жадібність, швидкість, біль, який межував з насолодою. Ярина вкладала у своє кохання всю тугу за втраченими роками. Гнат випивав цю тугу та зцілював її.