Глава 13. Мрія

- До мізинчика на лівій нозі? – замріяно воркувала Єва, облизуючись від морозива. – Так і сказав?

- Угу, - Ярина смакувала своїм полуничним морозивом та коротко розповідала подрузі про сьогоднішні пригоди.

- Як же це сексуально.

- Справді?

- Ще й питаєш, - фиркнула Єва.

- Все якось надто швидко. Я не встигаю переварити щось одне, як трапляється щось інше.

- І це добре, що не встигаєш. Бо чим більше та довше ти «вариш», то робиш необдумані вчинки. І хоч я була страшенно зла на Гната, але я рада, що він не дає тобі оговтатися.

- Ти чия подруга? – вигнула скептично брову Ярина.

- Твоя і тому бажаю тобі щастя. Тільки от ту шайку поганців потрібно покарати.

- Гнат цього не залишить, - мовила Ярина, зітхнувши, - а я ще ніколи в житті не хотіла настільки сильно, щоб бумеранг знайшов своїх героїв. Бо те, що вони зробили, неможливо зрозуміти, чи пробачити.

- Ненавиджу їх! – викрикнула Єва, дивлячись на пригнічений стан Ярини.

Вони стали настільки спорідненими, що Єва пропускала всі переживання та біль Ярини крізь себе. Вона добре пам’ятала, як тяжко разом з Олексієм витягували з депресії Ярину. Тому злилася на всіх причетних до розставання двох закоханих з усією пристрастю, на яку була спроможна.

- А де ця коза Леська? Потрібно її притиснути до стінки. Нехай розповість усе.

- Гнат сказав, що потрібно спочатку дізнатися, хто прислав йому запрошення на весілля.

- Вмерти можна, у мене в голові не вкладається, як можна до такого додуматися… Я лише уявити можу, що в той момент відбувалося з Гнатом.

Ярина ніяк не коментувала останню репліку Єви. Але перед очима чітко виднівся образ Гната та його поведінка, коли отримав ці чортові запрошення. Вона чудово знала його запальний характер і розуміла, що саме в той момент він зненавидів її остаточно.

Наступний день минав у звичному ритмі. Ярина натхненно працювала до обіду. Вела переговори з партнерами, вносила корективи у їхні проєкти, погоджувала всі ці зміни. Після обіду до її кабінету зайшов Гнат. Він мовчки пройшов до її стола, ледь помітно усміхнувся, а тоді обійшов стіл та опинився поруч. Перебуваючи зовсім близько, нахилився та поцілував Ярину в щоку, але не спішив підводитися. Від щоки перейшов до кутика губ, від чого Ярина мимоволі усміхнулася, й лише після цього солодко поцілував.

- Я скучив.

- Справді?

- Ягідко, не дражни мене.

Ярина усміхнулася, тоді встала та повернулася до нього обличчям. Вона вмостилася сідницями на краєчок стола, спершись долонями на тверду поверхню. Тоді відкинула голову назад і від цього жесту густе волосся розсипалося шовком на плечах.

- Кажеш не дражнити?

Гнат тримався рівно три секунди, бо на рахунок три різко притягнув Ярину до себе та жадібно накинувся на її уста. Одна рука занурилася у волосся та утримувала її за потилицю. А інша блукала спиною, опускалася до сідниць. Ярина не могла та не хотіла більше опиратися. У неї підкошувалися ноги, паморочилося в голові, збудження заполонило кожну клітинку тіла. Коли Гнат на мить відсторонився, вона тихо застогнала. Він важко ковтнув та обійшов стіл.

- Ягідко, дочекайся вечора.

- А ти дочекаєшся?

Ярина поправила зачіску та знову сіла у своє крісло. Обличчя пашіло, очі горіли шаленим блиском. Дихання геть збилося, а серце гупало об ребра, немов прагнуло розірвати їх.

- Я старатимуся, - ледь помітно всміхнувся Гнат.

- А що ввечері?

- Сюрприз.

- Гнате…- запнулася Ярина, - з того часу я не люблю сюрпризи.

Вона бачила, як Гнат напружився, як зімкнув щелепу в одну тонку лінію, як зімкнув долоню в кулак.

- Я змушу тебе забути все це, зовсім скоро мені скажуть, хто відправник цих запрошень. Я впевнений, що саме це нам дасть головну відповідь.

- Я хочу поговорити з батьком. Бо від розмови з твоїм я так і не зрозуміла – друзі вони, чи вороги.

- Гаразд, - Гнат підвівся, - я заїду ввечері за тобою о восьмій.

Ярина усміхнулася та кивнула. Він попрямував до дверей, встиг їх відчинити, але перед самим виходом мовив:

- Мало не забув. Через тиждень ми їдемо у Венецію. Робоча поїздка.

- Що? – Ярина застигла від почутого, - робоча?

- Саме так.

Гнат помітив її спантеличення та водночас блиск в очах. Зрозумів, що зробив усе правильно та вийшов. А Ярина продовжила усміхатися, мов повна ідіотка.

- Моя мрія….він вирішив здійснити мою мрію.

До кінця робочого дня Ярина не ходила та не сиділа, вона літала. У прямому та переносному сенсі цього слова. Ноги самі відривалися від підлоги, тіло було невагомим та легким, а душа витала десь високо в хмарах. Вона забула, як це бути просто щасливою, бажаною, коханою та насолоджуватися цим. Гнат читав кожну думку та бажання. А тоді вміло виконував їх. І не встигала Ярина оговтатися, як він придумував щось інше.